Гра у відрізаний палець

І спробуй запереч людинi, якоi нiколи у вiчi не бачив i у якоi голос доброго, але суворого петеушного майстра!

Дверi у вагон нарештi вiдчинилися. По сходинках iз ганчiркою в руцi спустилася товста провiдниця-блондинка. Один раз пройшлася ганчiркою по ручцi й кинула ганчiрку в тамбур. Обернулася лицем до Вiктора.

Вiктор дiстав квиток, простягнув.

Вона, поглянувши, вiдразу засунула квиток у шкiряну книжечку з кишеньками.

– Займайте свое мiсце!

Вiктор iз полегшенням зайшов у купе. Всiвся бiля брудного, давно не митого вiкна, крiзь яке навряд чи можна було щось розгледiти.

Хiба що розрiзнити: день там за вiкном чи нiч.

У вагонi було неприродно тихо. Потяг вiдходив через двадцять п’ять хвилин.

Вiктор думав спочатку перевдягнутися в спортивний костюм, який лежав у сумцi, але вирiшив почекати. Лiньки було рухатися.

І раптом вiн почув кроки по вагонному коридору, поспiшнi, цiлеспрямованi.

У вiдкритому отворi дверей його купе зупинився високий свiтловолосий чоловiк рокiв сорока.

Чорнi штани й темно-зелена сорочка з довгими рукавами. Подивився на Вiктора привiтно, всмiхаючись.

– Вiктор Семенович?

– Так, – Вiктор кивнув.

– Що ж ви вже вiд’iжджаете? Ви ж приiхали поговорити з деким… Ходiмо, машина чекае…

Вiктор здивовано дивився на цього розкутого всмiхненого чоловiка. Дихання вiд несподiванки сперло. У головi безпорадно метушилися думки в пошуках виходу з цiеi ситуацii.

– У мене ж квиток на сьогоднi… на цей потяг…

Чоловiк в отворi купейних дверей заперечно похитав головою.

Простягнув Вiктору iнший квиток.

– У вас потяг завтра ввечерi й абсолютно нормальний потяг. СВ на одного…

Вiктор узяв квиток, тупо подивився на нього. Побачив, що справдi на завтра i дiйсно СВ. Пiдвiв очi на свiтловолосого незнайомця.

– Берiть, берiть вашу сумку, – сказав той увiчливо. – Нам iще iхати не менше години, потiм вечеряти. Коли ж спати?

За ввiчливою усмiшкою свiтловолосого незнайомця Вiктор вiдчув силу, якiй принаймнi в цей момент потрiбно було пiдкорятися.

Крiм того, поява цiеi людини давала певну надiю хоч би на якусь iнформацiю, тобто в будь-якому разi вiн поiде звiдси завтра, про щось дiзнавшись.

Вiктор пильно подивився свiтловолосому в вiчi. А той усе ще всмiхався. І очi його всмiхалися привiтно, майже радiсно.

Вiктор узяв iз-пiд столу сумку. Встав.

Чорна «Волга» iз затемненими стеклами – Вiктор iще жодного разу не бачив цiеi моделi – летiла по якомусь проспекту.