Гра у відрізаний палець

Вiктор сам сидiв на задньому сидiннi, а на переднiх розташувалися свiтловолосий чоловiк i непоказного вигляду водiй.

23

Нiк прокинувся ввечерi близько десятоi. По телевiзору йшов якийсь нiмецький фiльм. Сахна в номерi не було.

Без Сергiя, звичайно, Нiку було спокiйнiше. Вiн навiть радий був вiдсутностi свого напарника. Але в той же час якесь вiдчуття абстрактного обов’язку, пiдсвiдомiсть колишнього офiцера шарпала його, турбувала, легенько поколювала тонкою голкою, викликаючи тихе роздратування.

Де Сахно?

Думки про вечерю потихеньку вiдтiснили думки про напарника. Бадьорiсть вимагала пiдкрiплення, iжi.

Нiк спустився у фойе, побачив склянi дверi в готельний ресторан.

Усерединi сидiв пристойно одягнений старий i пив пиво з важкого керамiчного келиха.

Озирнувшись на Нiка, що увiйшов, вiн опустив келих на столик i пiдвiвся, привiтно всмiхаючись. Пiдiйшов. Запитав по-нiмецьки, що вiн може запропонувати гостю.

Нiк врештi-решт зрозумiв, що старий цей – або офiцiант, або щось подiбне.

– Кухар працюе до десятоi, – пояснив вiн Нiку. – Але у нас дещо з гарячого залишилося, можу пiдiгрiти в мiкрохвильовiй печi…

Простота i домашне тепло цього закордонного закладу обеззброiли Нiка. Із запропонованого старим до пiдiгрiвання вiн вибрав якусь особливу сардельку та смажену картоплю. За порадою старого взяв до цього келих пива.

Усiвся за столик.

Старий хвилини через три принiс замовлення й побажав смачного. Сам вiн повернувся до свого недопитого пива.

Знову тиша заповнила простiр навколо Нiка. Вiн вiдчув себе у вакуумi, нiби вiдрiзаним од простору, iндивiдуально запакованим, наче костюм хiмiчного захисту, який чомусь доводилося тягати в усi вiдрядження.

Думки перескочили у простiр, од якого Нiк виявився «вiдрiзаним». Вони мовби вiдiрвалися вiд голови й полетiли в Саратов, до Тетяни i Володьки. Тi, напевно, сумують. Отримали вiд нього телеграму. Нiчого не поробиш, доведеться й iм змиритись, як довелося йому. Свiтле нове майбутне трохи вiдсовуеться.

Це так природно для всiеi колишньоi та нинiшньоi радянськоi краiни. У нiй завжди все хороше вiдсовувалося на потiм. Тепер усе хороше вiдсовуеться «на потiм» окремо в кожнiй iз колишнiх республiк, що вiдокремилися. Це не означае, що хороше не настане. Це означае, що за все хороше потрiбно платити. І тепер, за часiв молодого слов’янського капiталiзму, хороше, треба розумiти, сильно подорожчало. Навiть очiкування свiтлого майбутнього подорожчало.