Гра у відрізаний палець

А ранiше все було безкоштовним…

Пиво здалося Нiку слабким, а сарделька сподобалася. Вона виявилася щедрого розмiру.

Тишу порушив довгий дзвiнок. Старий стрепенувся. Вийшов за склянi дверi ресторану у фойе. У м’якому свiтлi фойе Нiк побачив, як старий вiдчиняв комусь дверi в готель. Потiм вiн повернувся в ресторан.

Слiдом за старим у ресторан заглянув негр у строгому темному костюмi з краваткою, обвiв ресторан спантеличеним поглядом i пiшов.

«Значить, готель на нiч зачиняеться», – зрозумiв Нiк i всмiхнувся, подумавши про те, що Сергiй не зможе зараз пройти нагору в номер непомiченим.

Через пiвгодини, коли бадьорiсть, витрачена на пiзню вечерю з пивом, почала поступатися мiсцем утомi, готельний старий пiдiйшов до Нiка i пояснив, що мусить зачинити ресторан.

– Нi-нi, пиво ще можна взяти i пити у фойе, – додав вiн, побоюючись незадоволення гостя. – Це ресторан треба зачинити об одинадцятiй, iнакше мiсцева влада оштрафуе. У нас дешева лiцензiя…

24

На лiтнiй верандi великого дачного будинку було накрито щедрий стiл.

Над столом висiла лампа з солом’яним абажуром, що розливала навкруги нiжне жовте свiтло. Свiтло лампи породжувало вiдблиск на гладенькому металевому тлi чорноi «Волги», що стояла перед високим порогом. За «Волгою» загальмувала ще одна машина, що тiльки-но в’iхала на територiю цього пiдмосковного «заповiдника». Вiктор так i не розiбрався, що це за машина. Втома i темрява не дозволяли визначити марку.

Тепер вони сидiли за круглим столом.

Їх було трое – Вiктор, Рефат i товстенький водiй другоi машини, що вiдрекомендувався «просто Юрком».

Свiтловолосого звали Рефат Сибiров. Коли Вiктор запитав, як по батьковi, вiн посмiхнувся i сказав: «Зовiть мене просто Рефат. Мое «по батьковi» вам язик поламае!»

Юрко був на вигляд дiйсно простакуватий, увесь час усмiхався своею вусатою усмiшкою, розглядаючи страви. Потiм вiн узяв на себе обов’язки тамади.

– Вина чи горiлочки? – запитав Вiктора.

– Вина, – неголосно вiдповiв Вiктор, i тут же забурчала червона цiвка, що лилася в келих.

– Сiк, так? – Юрко подивився запобiгливо на Рефата.

Рефат кивнув. Помiтивши здивований погляд Вiктора, вiн подивився на нього спокiйно i сказав:

– Я взагалi не п’ю. На жаль.

«Просто Юрко» вже накладав Вiктору в тарiлку салат iз помiдорiв, ковбасу, балик.

– Гаряче трохи пiзнiше буде. Ми ж, я думаю, вечерятимемо до свiтанку, – сказав вiн, знову вусато всмiхаючись i косуючи на Рефата.