Добрий ангел смерті

Денне свiтло мовби внесло реальнiсть у погрози того, хто телефонував. Десять тисяч доларiв – сума настiльки велика, що не тiльки вiддати ii, але i заробити було для мене чимось фантастичним. Але вiд загрози забрати замiсть грошей квартиру кинуло в холод. Мало того, що я продав двокiмнатну на околицi, щоб купити однокiмнатну в центрi, так тепер хтось збираеться зробити мене бездомним! Я розумiв, що дiйсно поламав усi плани невiдомим гостям, якi рвалися на склад «дитячого харчування». Але на те я i був найнятий охоронцем… Хоча iм, звичайно, на це наплювати.

Я навiть не знаю – пробралися вони туди врештi-решт чи нi.

Нi, твердо вирiшив я, нi кроку назад. Грошей таких у мене немае, а квартири не вiддам! Лежать у загашнику п’ятсот доларiв – треба термiново ставити броньованi дверi. Навряд чи вони будуть розрiзати iх автогеном. А якщо i почнуть – я встигну мiлiцiю викликати… Надiя на мiлiцiю викликала у мене посмiшку. Але треба ж хоч вiд когось чекати захисту. Мiлiцiя могла захистити реальнiше, нiж нова конституцiя, але вона не могла захищати мене двадцять чотири години на добу.

Об одинадцятiй годинi я вже зателефонував до фiрми з виготовлення та встановлення броньованих дверей. До мене приiхав представник, зняв розмiри, запропонував вибiр замкiв. Тут же ми пiдписали вiддрукований на комп’ютерi договiр, i залишалося менi жити незахищеним тiльки два днi. Та й дверi виявилися дешевшими, нiж я думав, – усього триста баксiв.

Поставивши пiдпис на договорi, я вiдчув себе впевненiше.

Помiтив i свiжосвiтне сонце за вiкном, i горобине цвiрiнькання почув. Життя тривало, i треба було його продовжувати, беручи вiд нього максимум i вiддаючи мiнiмум, аби того, що залишалося, вистачило надовше.

13

Минуло два днi, i квартира моя перетворилася на фортецю. Коли важкi броньованi дверi було встановлено i я попрощався з двома майстрами, мене блискавкою вразило почуття свободи. Захищенiсть моеi квартири на деякий час передалась менi. І пiшов я, захищений, прогулятися по вулицi.

Було близько другоi. Сонце висiло над Софiйським собором так, нiби збиралося падати. На мiсцi укладання пiд асфальт невинуватого патрiарха Володимира було порожньо, i я неспiшно пройшов повз його небажану могилу, повз таемничий штаб охорони держкордону, з дверей якого час вiд часу з’являвся лисий чоловiчок-боровичок iз стiльниковим телефоном у руцi i саме з вулицi перед штабом вiв своi, мабуть, секретнi телефоннi переговори. Але зараз i його не було.