Закон равлика

Хiба що обое паспортiв лежали десь у сейфi хазяiна, а отже, i вiн був прив’язаний до цього сейфа. Бо навiть у Москву без паспорта не поiдеш! Але якщо не думати про це, то тим часом усе нiвроку. Хазяiн знайшов йому Олексу. Олекса розповiв про москвича-банкiра, про його приватний зоопарк. Тобто йому вже нiби заплатили авансом за ту роботу, що належало виконати для Сергiя Павловича. У цьому теж ознака довiри.

І от бесiда почалася. І терпке червоне вино з твердим ледве гiркуватим сиром – усе до мiсця. Розслаблювало, створювало привiтну атмосферу повноi взаемодовiри.

– Завтра приiде бригада iмiджмейкерiв iз Москви, – вимовив, попиваючи вино, хазяiн. – Ти маеш бути в курсi iхнiх думок i давати менi власнi коментарi. Щось не подобаеться – вiдразу знаходиш мене i пояснюеш! Зрозумiв?

– Гаразд, – Вiктор кивнув.

– Крiм того… Ти ж на полiтицi тямиш? Адже працював у газетi?

– Не вельми тямлю, бо я не статтi писав…

– Не треба! – рiзко махнув рукою Сергiй Павлович. – Те, що ти писав, i е полiтика! Але це радше дiева полiтика.

– Обiцяти кому? Народу? – перепитав Вiктор.

– Народ обирае, то й обiцяти слiд народу!

Вiктор замислився, згадав мигцем читанi колись програмнi обiцянки депутатiв.

– Ну, народ у нас рiзний… Бiдним потрiбнi грошi, голодним – харчi, ситим – зручностi i зниження податкiв…

– Не жени! – перебив його Сергiй Павлович. – Розумнi речi кажеш, iх запам’ятовувати треба… Отож… Нi, стривай!

Сергiй Павлович гукнув охоронця i попросив його принести ручку й напiр.

Випивши ще трохи вина, Сергiй Павлович поклав аркушик перед собою, налаштував ручку i пiдвiв погляд на Вiктора.

– Тепер по черзi… «Бiдним потрiбнi грошi», – повторив вiн i записав. Знову пiдвiв погляд на Вiктора. – Голодним – харчi… ситим… А як ти визначаеш, хто ситий, а хто нi?

Вiктор наразi замислився.

– Ситий – це я образно… Можна сказати – багатим.

– Нi, стривай! – Сергiй Павлович поклав ручку на аркушик. – Менi здаеться, що тут ти спрощуеш! Ситi й багатi – не зовсiм одне й те саме. Тобто, багатий – завжди ситий, якщо вiн не на дiетi… А от ситий – не завжди багатий! А що це означае?

– Виходить, що ситих набагато бiльше, нiж багатих!

– О! А це означае, що ситi нам важливiшi, нiж багатi. По-перше, тому, що багатих мало, по-друге, вони голосують самi за себе…

Вiкторовi ця розмова подобалася дедалi бiльше.