Самсон і Надія

Затопивши грубку, яка обiгрiвала спальню, обернувся вiн i на iншу, яка задньою стiнкою кабiнет батька грiла. У тому кабiнетi зараз спали на пiдлозi два червоноармiйцi, що звiльнили свiй спальний простiр найпiдлiшим чином!

Злiсть заклекотiла в думках Самсона, але вiн загасив ii i все одно iхню грубку затопив, тiльки дров цього разу на них усвiдомлено пошкодував.

Не спалося йому вночi. Кiлька разiв здавалося, що вiн таемний, змовницький iхнiй шепiт чуе. Пiдходив навшпиньки до дверей кабiнету, лiве, едине свое вухо до неi прикладав, але нiчого, крiм тишi й поодинокого, випадкового хропiння, почути не мiг.

А вдосвiта уявив собi, що при зiткненнi з ними сам-на-сам обов’язково висловить iм у вiчi неприемнi своi думки. А вони, як простий народ, на це поясненнями вiдповiсти не зможуть, а тiльки насильством. Що йому тодi? Протиставляти новi думки новому насильству? Провокувати iх на ще бiльше насильство? Нi!

Вирiшив Самсон зранку пiти з дому, щоб до десятоi, нагулявшись, прибути на Тарасiвську до товариша Найдена.

Спускаючись до виходу, вiн спецiально на першу рипучу сходинку наступив. Як знав, що на ii вереск вдова двiрника вигляне. І вона виглянула, покликала до себе, чай зробила.

Словом, замiсть гуляння просидiв вiн у вдови понад годину в теплiй кухнi, яка буяла запахами простого життя. Розповiв про те, як iз Надiею в Купецькому саду гуляли, а про стiл не розповiв i здивувався навiть, що не спитала вона його про стiл. Не могла ж вона не бачити, як червоноармiйцi його з парадного виносили? Але не торкнулася iхня чайна бесiда злощасного столу.

– Ти якщо щось заховати хочеш, можеш менi на зберiгання дати, – сказала наостанок вдова. – Завтра знову по домiвках ходитимуть! Постiльну повиннiсть на мешканцiв накладати! Так ти дивись, прибережи те, що зберегти хочеш!

11

– Василю, чаю зроби! – крикнув товариш Найден комусь, побачивши вчорашнього заклопотаного письмовим столом вiзитера, що пiднiмаеться сходами з червоними поручнями.

Завiв Самсона Найден до того ж кабiнету, i вразився хлопець вiдразу змiнам, якi сталися за нiч, – тепер крiм його столу та стiльця пiд другою стiною стояла книжкова шафа без книг, а обабiч – два масивнi купецькi крiсла. Перед правим iз них – шаховий столик.

– Сiдайте! – вказав Найден саме на це крiсло, бiля якого столик стояв. – Зараз чаю поп’емо!

Самсон обережно опустився, i прийняло його крiсло, мов якусь значну особу.