Самсон і Надія

Нам потрiбнi рiшучi, – при цьому Найден кинув погляд на пошарпану бинтову пов’язку Самсона, – рiшучi й грамотнi люди… Якщо ви погодитеся, цей стiл буде вашим робочим столом! І весь кабiнет буде вашим! Ми тут iще канапу поставимо, щоб можна було вiдпочити, не покидаючи примiщення!

– Це як? Ким я тут буду? – Самсон роззирнувся на всi боки, примiряючись до кабiнету.

– Ну за посадою – це ми вирiшимо, а по службi будете боротися з грабунками, будете на вартi порядку! Усiм, чим зможемо, ми вас забезпечимо. Талони в радянську iдальню я вам зможу хоч завтра видати, якщо погодитеся!

Самсон трохи затримався з вiдповiддю.

У його пам’ятi знову блиснула шабля, якою вбили батька, i друга шабля, що вiдсiкла його вухо, вухо, яке лежить тепер тут, у цьому кабiнетi, у верхнiй лiвiй шухлядi батькiвського столу. Виходило так, що сам стiл переiхав iз квартири до мiлiцейськоi установи, щоб помститися за смерть господаря, щоб узяти участь у боротьбi за лад, якого тепер не було нiде, навiть у самiй його, Самсона, квартирi, де лежали вкраденi та награбованi Антоном i Федором речi.

– А зброю дасте? – Вiн подивився на спiвбесiдника пильно, майже вимогливо.

– Звичайно!

– Я згоден, – сказав Самсон, i тут же його губи пересохли. Захотiлося чаю, уже трохи прохололого, а значить, не такого пекучого.

– Правильно, – кивнув Найден. – Зараз я принесу папiр, i ми все оформимо за правилами.

– І можна буде з шухляд речi забрати?

– Це ж ваш стiл, можете забрати, можете зберiгати. Тiльки опечатування мае товариш Пасiчний зняти.

Вiн опечатував, вiн i розпечатувати мае.

12

– Надiйка про вас розповiдала, – всмiхнувся при рукостисканнi Трохим Сигiзмундович, невисокий, трохи сутулий чоловiк рокiв п’ятдесяти, з животиком, заарештованим жилеткою, одягненою поверх бiлоi сорочки, i з накинутим на плечi пледом. – У нас iз донечкою дуже довiрчi стосунки! Проходьте! Милочко, постав чаю! – це вiн уже крикнув дружинi, яка тут же вибiгла з кiмнати, щоб виконати доручення.

Батько Надii посадив Самсона на м’який стiлець, сам сiв на канапу поряд.

– Вона ось-ось з’явиться, наша Надiйка. До тiтки побiгла, тiтонька тут поруч живе!

Вiдчуваючи за вiдсутностi Надii обережну дистанцiю з ii вперше зустрiнутими батьками, Самсон зволiкав iз розмовою. Однак розумiв, що мовчати неввiчливо.

– Холоднувато у вас, – вiн роззирнувся на всi боки в пошуках грубки. Побачив ii в протилежному кутку, вибудувану стовпчиком i вкриту смарагдового кольору кахлями.