Чорна рада (збірник)

(прим. авт.)] штани iз дорогоi саети,[70 - Саета – англiйське сукно. (прим. авт.)] горiлка, меди, пива так за iми в куфах[71 - Куфа – бочка.] i iздять, – хто стрiнеться, усякого частують. Тут i бандури, тут i гуслi, тут i спiви, й скоки, i всякi викрутаси. Отее одкуплять, було, бочки з дьогтем да й розiллють по базару: одкуплять, скiлько буде горшкiв на торгу, да й порозбивають на череп'е; одкуплять, скiлько буде маж iз рибою, да й порозкидають по всьому мiсту: «iжте, люде добрii!»

А погулявши недiль iзо двi да начудовавши увесь Киiв, iдуть, було, вже з музиками до Межигорського Спаса.

[72 - Йдеться про Межигiрський Спасо-Преображенський монастир, що знаходився в урочищi Межигiр’я (нинi – бiля села Новi Петрiвцi Киiвськоi областi), був релiгiйним центром Запорiзького козацтва, вiйськовим монастирем. Повнiстю зруйнований 1935 року.] Хто ж iде, а хто з прощальником танцюе до самого монастиря. Сивий-сивий, як голуб, у дорогих кармазинах, вискакуе, попереду йдучи, запорожець; а за ним везуть боклаги з напитками i всякi ласощi. Пий i iж до своеi любостi, хто хочеш.

А вже як прийдуть до самого монастиря, то й стукае запорожець у ворота.

– Хто такий?

– Запорожець!

– Чего ради?

– Спасатися!

Одчиняться ворота, вiн увiйде туди, а все товариство i вся суета мирськая, з музиками i скоками, i солодкими медами, останеться за ворiтьми. А вiн, скоро ввiйшов, зараз черес iз себе i оддае на церкву, жупани кармазиновi з себе, а надiне волосяну сорочку, да й почав спасатись.

Так-то розказують старi люде про тих прощальникiв.

Отже й тепер, перед Шрамом да Череванем, висипали вони з улицi, як iз рукава, танцюючи. Чуприндирi такi, що любо глянути. Ідучи мимо церкви, покладали хрести, били поклони, да знов, схопившись, навприсядки, да через голову, да колесом! А бурсаки, повибiгавши за ограду, дивляться на iх да й плачуть.

– Не плачте, дурнi! – кажуть iм запорожцi. – Днiпро тече просто до Сiчi…

Дома в себе вони, кажу, ходять, було, у дьогтяних сорочках да в дiрявих кожухах-кажанках, а тут повбирались у такi жупани, що хоть би й гетьмановi, – i все, щоб тiлько показати перед миром, що запорожцю тii сукна й блаватаси все одно, що й семряга.

[73 - Блапатас – тканина, синiй шовк; семряга – верхнiй селянський одяг з домотканого грубого нефарбованого сукна.] Зараз, чи калюжу вбачить де на дорозi, так у калюжу й лiзе в кармазинах; чи ширiтвас[74 - Ширiтвас – невисока бочка. (прим. авт.)] дьогтю зуздрить, так i вскочить туди з сап'янцями.