Чорна рада (збірник)

Лицар над лицарством, вродливий над вродливими, да, видно, тiлько в його i думки, що про гетьманськi порядки. А дiвочому серцю що i молодецька краса, що i козацька слава, коли до неi козак не горнеться?

Леся полюбила Сомка iще тодi, як вiн, було, носить ii на руках i даруе iй то золотi сережки, то добре намисто. Іще тодi звав вiн ii своею судженою i зложив з Череванихою руки. Череваневi здавалось жартами таке залицянне, а вони з Череванихою не жартують словами. З щирого серця зове вiн ii своею ненею, з щирого серця зове вона його своiм зятем.

І зросла Леся, його кохаючи, кохаючи щиро дiвочим серцем. Що тiлько в пiснях виспiвують про те коханне, усе вона складала у своему серцi. Отже зове вже вiн ii своею й молодою, тiлько все воно вийшло не так, як то вона собi компоновала. Про iншii речi клопочеться вiн iз старим Шрамом, про iншii речi широко розмовляе, а ii мовби нема йому й на свiтi. Защемiло горде дiвоче серденько, да мовчала небога, не сказала й матерi.

А що ж Петро? Петро зараз пiсля обiд узяв рушницю i пiшов у гай, нiби на полюванне. Проблукав сердега по гаю до самого вечора. Вернувсь на подвiр'е, аж там усi веселяться. Гомiн справили такий, мов справдi на бенкетi. Іншi й до нього присiпались iз кубком, а йому притьмом прийшлось так, як спiвають у пiснi:

Чомусь менi, братцi, горiлка не п'еться:

Коло мого серця мов гадина в'еться!

Сiли за вечерю, аж ось iзнов iде Кирило Тур, тiлько вже без побратима.

Леся не вийшла вечеряти. Розгорiлась i рознемоглась сердешна дiвчина, що притьмом мусила Череваниха посилати у хутiр до чернечого пасiчника по шептуху. Прийшла шептуха i наварила якогось зiлля, щоб напоiти на нiч, да й сама бабуся осталась ночовати на подвiр'i. Надвечiр ублагала була мати Лесю роздягтись да лягти спать; як же почула Леся Кирила Тура голос, то так i затрусилась; i вже шкода було й казати iй про сон! Боялась заснути, щоб не вхопив той пугач ii сонну.

Не вонтпила вона, що сей пройдисвiт не своею силою дише, бо не раз чувала про запорозьке характерство.

А Кириловi Туру, мабуть, були жарти з того дiвочого жаху. Сiв за вечерю да зараз i почав викидати.

– Ну, панове, – каже, – тепер я вже зовсiм налагодивсь у дорогу.

– У яку се? – питае Сомко.

– Та в Чорну ж Гору.