Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Вiн створюе схему малоросiйськоi iсторii, яка була прийнята i в росiйськiй iсторiографii, i в iсторiографii украiнськiй. Схема ця виглядае таким чином: спочатку iснувала едина Русь за часiв князя Володимира, але цей правитель роздiлив свою державу мiж синами й почалися незгоди (у радянськiй iсторiографii це iменувалося «феодальною роздробленiстю»); Русь як така перестала iснувати з нашестям Батия, що скористався незгодами руських князiв; пiсля цього украiнськi землi були завойованi литовцями, а потiм iх завоювали поляки, i лише пiсля Хмельниччини вони опинилися пiд правлiнням московського православного царя – нiби повернулися в свое «руське лоно».

Історiя ж украiнських земель постае як iсторiя козаччини. Лiтописець вважав, що козацтво з’явилося в результатi протистояння з татарами.

З особливою гордiстю Грабянка описуе вiйськове мистецтво козакiв. Вони для нього – неперевершенi. Козаки «на озброеннi мають самопали, шаблi, келепи, стрiли та списи i користуються всiм цим так вправно, що i найвправнiший польський гусарин або ж рейтар нiмецький з ними зрiвнятися не можуть.

Є кiннi та пiшi, i стiльки iх, козакiв, скiльки на Малiй Русi люду, i iх зовсiм не треба силою збирати, як ото в багатьох чужоземних краях роблять, не треба наймом заманювати; а кине клич старший або полковник який i стiльки воiнства збереться, що як трава стане, i з цього приводу добре було сказано турецькому царевi, коли той запитався, скiльки козацького вiйська маемо. «У нас, – сказано було, – царю турецький, що лоза то й козак, а де байрак, то по сто й двiстi козакiв там». І всi вони в сiчi незмiрно хоробрi. Це про них сказано:

Вони Русь за свое багатство велике мають,

Хитрiсть вiйськову та мужнiсть у вiйнi знають.

Це про них сам султан турецький говорив: «Коли навколишнi держави йдуть проти мене, я сплю – не зважаю, а до козакiв увесь час мушу дослухатися, весь час слухаю, не дрiмаю». І спокiйно жити не можуть, навiть коли в iхньому краi мир запануе, то своею волею збираються i йдуть на пiдмогу iншим народам; заради малоi користi велику турботу собi на плечi кладуть i на вутлих, з одного дерева зроблених лодiях дерзають через море пливти».

[119 - Збiрник козацьких лiтописiв: Густинський, Самiйла Величка, Грабянки. – С. 883.]

Звiсно, в наведеному описi маемо чимало перебiльшень. Хоча цi перебiльшення цiлком зрозумiлi. Грабянцi, як представнику козацькоi старшини, важливо було показати «славнiсть» козацького вiйська.