Таємний агент Микола Гоголь

Навiть можна сказати, що цей твiр синтезуе цю лiтературу.

На початковiй стадii ця лiтература мала гумористичний чи навiть iронiчний характер. І це можна зрозумiти. Адже процеси, що вiдбулися в кiнцi XVIII ст., – лiквiдацiя Слобожанщини та Гетьманщини, iнкорпорацiя iхнiх територiй до складу Росiйськоi iмперii, трансформацiя козацькоi старшини в росiйське дворянство – зробили козацтво «несерйозним» явищем. Малоросiйське дворянство (а саме до нього належав Гоголь i його предки) почало сприймати козацтво як анахронiзм.

Важливою справою для малоросiйськоi шляхти стала iнкорпорацiя в систему Росiйськоi iмперii – i тут козацтво з його колишньою «славою» могло стати на завадi. Перед очима Гоголя був приклад такоi успiшноi iнкорпорацii: його родич по материнськiй лiнii, Дмитро Трощинський, походив iз козацького старшинського роду, але зробив блискучу кар’еру при петербурзькому дворi й отримав величезнi володiння на теренах Украiни. Трощинський був покровителем батька Гоголя – Василя. Останнiй навiть ставив своi вистави у двiрському театрi Трощинського.

Автори, що походили з малоросiйського дворянства, нерiдко вдавалися до висмiювання козацтва. «Типовий» козак у iхнiх творах поставав як п’яничка, недалека й безладна людина, неосвiчений провiнцiал. Такими здебiльшого зображенi козаки-троянцi у перших трьох частинах вiдомоi поеми «Енеiда» Івана Котляревського. Вони ведуть безтурботне життя, постiйно пиячать. Життя для них – таке собi «свято в загулi». Котляревський, творчiсть якого Гоголь знав i навiть цитував у своiх творах, вустами Зевса негативно характеризуе Запорiзьку Сiч як «мiсце покарання», куди вiн збираеться вiдiслати непокiрних богинь:

Або я лучшу кару знаю,

Ось як богинь я укараю:

Пошлю вас в Запорiзьку Сiч;

Там ваших каверз не вважають,

Жiнок там на тютюн мiняють,

Вдень п’янi сплять, а крадуть внiч.

Подiбнi характеристики козацтва та Запорiзькоi Сiчi зустрiчаються й у «Тарасовi Бульбi».

Правда, не можна сказати, що Котляревський в «Енеiдi» характеризуе козацтво виключно в негативному планi.

Пiд час росiйсько-турецькоi вiйни 1806–1812 рр. письменниковi випало воювати разом з козаками проти туркiв, i, схоже, вiн дiстав позитивне враження вiд козацьких бойових навичок. У четвертiй частинi «Енеiди», написанiй уже пiсля того, як Котляревський пiшов у вiдставку, читаемо таке:

Було тут вiйсько волонтирi,

То всяка юрбиця людей,

Мов запорожцi чуприндирi,

Що iх не втне i Асмодей.