Таємний агент Микола Гоголь

Воно так, бачиш, i негарне,

Як кажуть то – не регулярне,

Та до вiйни самий злий гад:

Чи вкрасти що, «язик» достати,

Кого живцем чи обiдрати,

Нi сто не вдержить iх гармат.

Похвала нерегулярному вiйську в «Енеiдi» йде якраз пiсля слiв, де Котляревський проспiвав оду козацьким полкам Гетьманщини:

Так вiчной пам’яти бувало

У нас в Гетьманщинi колись,

Так просто вiйсько шиковало,

Не знавши: стiй, не шевелись;

Так славнii полки козацькi

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках, було, як мак цвiтуть.

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи наставлять,

То мов мiтлою все метуть.

У заключних частинах «Енеiди» зустрiчаемо поеднання комiзму та героiзму в зображеннi украiнськоi козаччини. Приблизно таку саму амбiвалентнiсть маемо i в «Тарасi Бульбi».

Еволюцiя ставлення Котляревського до козаччини, що простежуеться в «Енеiдi», е водночас вiдображенням еволюцii малоросiйського дворянства. Інтегрувавшись у державну систему Росiйськоi iмперii, його представники дивилися на «нецивiлiзоване» козацтво зверхньо.

Але минав час, iлюзii щодо переваг iмперськоi iнтеграцii танули. Конкуренцiя за владу в iмперii виявилася надто сильною. Малоросiйське дворянство поступово втрачае позицii й починае замикатися в собi. У його середовищi поширюються iдеi автономiзму (до речi, iснуе версiя, що згаданий Дмитро Трощинський, покровитель родини Гоголiв, був таемним автономiстом). Популярним стае звернення до козацькоi минувшини, передусiм до iсторii Гетьманщини, ii героiзацiя. Згодом ця тенденцiя дiстане свiй розвиток, зазнае трансформацii i стане одним iз центральних моментiв у генезi новочасноi украiнськоi нацiональноi свiдомостi.

Микола Гоголь, як уже зазначалося, знав «Енеiду» Котляревського – про це свiдчать «диканськi» повiстi. А Гоголiв батько писав «смiшнi» п’еси украiнською мовою, де зображувалися реалii тогочасного украiнського сiльського життя. Одна з таких п’ес дiйшла до нас. Це – «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ».

Згадана п’еса – своерiдний зразок колонiальноi лiтератури. Подiбну п’есу маемо i в Котляревського – «Москаль-чарiвник». У згаданих комедiях украiнцi зображенi в гумористичному, а то й iронiчному планi. Над ними пiдiймаеться солдат («москаль»), який, фактично, представляе росiйську iмперську цивiлiзацiю. Це вже пiзнiше в Шевченка, у «Катеринi», така постать стане антигероем, i прозвучить крилата фраза: «Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями…».