Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

] розбив, iншii топив.

Із неволi християн безлiч увiльняв,

За що з воiнством його Бог благословляв.

За найбiльшую собi мае нагороду

Славний лицар, як коли вирве на свободу

Землякiв своiх – грiхи вчинком покутуе,

А умре, напевне, вiн – в небо помандруе.

Дiзнавав не однократ турчин препоганий

Його мужнiсть i прудкий у бою татарин,

Зна Мултянськая земля, вiдае волошин,

Їх-бо гетьман той не раз лицарсько полошив.

І iнфляндчик скуштував його вiйська сили,

Як iх рицарi отi, мов траву, косили.

І пiвнiчний буде край також пам’ятати

Довго рицарство його, бо iм дався знати!

Там звитяжство немале вiн явив iдучи,

Городи й мiста у них мiцнii псуючи»[20 - Сакович К. Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 172.].

Конкретно згадуеться тут лише одна звитяга Сагайдачного – взяття ним Кафи. При цьому акцент робиться на тому, що козацький гетьман визволяв християнських невiльникiв. Далi загально говориться, що вiн громив туркiв i татар.

Йдеться i про його походи на Волощину, а також на прибалтiйськi землi. Доволi дипломатично Сакович говорить про похiд Сагайдачного на Московiю. Власне, Московiя тут не називаеться, а говориться про «пiвнiчний край». Варто враховувати, що в той час i Сагайдачний, i верхiвка украiнського православного духовенства намагалися встановити добрi вiдносини з московським царем. Адже це був православний правитель, на допомогу якого вони розраховували. У «Вiршах…», коли йде мова про похiд Сагайдачного в «пiвнiчний край», говориться, що гетьман у цих землях руйнував мiцнi городи, тобто замки, й мiста. Але Сакович спецiально вказуе, нiби Сагайдачний, беручи християнськi, власне православнi, мiста не руйнував церкви:

«А як мiсто у вiйнi християнське брав,

Непорушено церкви залишать казав.

Гляньте, той гетьман який був благочестивий,

У звитяжствi пам’ятав про свiй стан учтивий»[21 - Там само. – С. 173.].

Сакович звертае увагу й на те, що Сагайдачний був твердим прихильником православ’я та захищав його перед владою Речi Посполитоi:

«Вiру з мужнiстю тверду, у якiй статечно

Вiн прожив, ii стерiг дбало i сердечно.

Завше пана короля з вiйськом вiн просив,

Щоб святую вiру той нам огородив.

Обiцяючи йому охотнiш служити,

Як релiгiю король зводить оградити.

Це з-за того почалась домова вiйна,

У державi короля множиться вона.

Як за вiру умирать йде християнин,

То не дасться привести до лихих новин»[22 - Сакович К.