Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 173.].

Закономiрно, що у «Вiршах…» чимало мiсця придiлено вiдновленню православноi iерархii на украiнських та бiлоруських землях, ролi в цiй акцii Сагайдачного. Ось як про це говориться в творi:

«А як просьбу ту король i сенат одклали[23 - Маеться на увазi вiдкладення питання щодо легального статусу православноi церкви й православноi iерархii в Украiнi та Бiлорусi.],

Патрiарха отодi саме зустрiчали,

Із землi святоi був, iз Єрусалима,

Де з’явилася у свiт православна вiра.

Патрiарха наш гетьман з вiйськом привiтавши

В Киевi, поклон йому доземний поклавши,

З православними почав раду учиняти,

Щоби пастирiв могли православних мати

В своiй церквi назамiсть тих владик-унiтiв,

Котрих мае наш народ всiх за езуiтiв.

Бо iз ними унiат заразом мудруе,

Як пiд папу пiдвести нас усiх, мiркуе.

Тож обрали однодуш iз людей духовних

Мужiв чесних, у письмi вправних i шановних.

Патрiарховi тодi iх презентували

І щоб вибрати владик посвятить жадали.

Із екзархом патрiарх iх тодi побачив,

Це жадання вдовольнив, посвятив, означив.

Йов Борецький освятивсь на митрополiю,

А владики – кожен взяв там епископiю.

Так отправивши усе, щоб не мали лиха,

Найсвятiший патрiарх в Грецiю поiхав.

В охоронi наших вiйськ славних Запорозьких

Лицар той його провiв до границь волоських.

Дозвiл дав йому король це чинити дiло,

Вiйсько Запорозькее також повелiло»[24 - Сакович К.

Пiсля оповiдi про вiдновлення православноi iерархii Сакович веде мову про битву пiд Хотином. Хоча, власне, вiн не називае це мiсто. Але для слухачiв i читачiв було зрозумiло, про що йдеться. У «Вiршах…» говориться, що турчин «наспiв запорожцiв»:

«З вiйськом рушив немалим вiн на землю нашу,

Вже призначили свого до мiст наших башу.

В Запорозькому кошi вiн хотiв поснiдати,

А в обозi у ляхiв мислив пообiдати.

Але Бог йому подав силу на звитяжство,

Вiйсько наше надихнув на лихе поганство.

Хоч було iх у шiсть крат, прудко утiкали

Перед нашими вони – сильно притирали,

І снiданок, i обiд разом подаючи,

А вечеряти на честь до Плютона шлючи!

Те не кожен захотiв, не бажав чекати,

Хоч не радий, а назад кинувсь одступати.

Так козацьку поганин звiдав добре силу,

Що лихi його уста позаоч блюзнили.