Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Всi зi сповiддю iшли на велику бойню —

Плату в небi заберуть за геройство гойну!

Християнську мужньо кров в битвi заставляли —

За вiтчизну стоячи, крiвцю проливали.

І на плацi бойовiм гетьмана влучили,

Вiн до Киева прибув майже iзомлiлий.

Всякi лiки довгий час пильно заживав,

Лiкарям його король кошти видiляв»[27 - Сакович К. Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 175.].

Завершуе Сакович оповiдь про Сагайдачного описом його кончини. При цьому показуе, що гетьман повiвся як справжнiй християнин, покаявшись i пожертвувавши своi маетки на благi справи:

«А як лiки не дали помочi нi мало,

У хворобу бiльшу ще тiло потрапляло,

То про лiки для душi вiн почав гадати,

Щоб себе з мастил грiха пильно очищати.

Отож плястри отакi в тому прикладав:

Гойнi сльози i жалi за грiхи зливав.

Кiлька тижнiв так на смерть тiло готувавши,

Жалем, сповiддю грiхи власнi познiмавши,

Семикратно на одрi маслопосвящався,

До святоi таiни щиро причащався.

Всю маетнiсть роздiлив: дещо на шпиталi,

Церквам i монастирям, школам дав немало.

Так усе розпорядив, смерть прийняв умить,

Бiля церкви Братськоi в Киевi лежить.

Себе в Братство оте вiн з вiйськом уписав

І на нього в дар грошей досить вiдказав.

Приклад гетьмана нехай рицаря навчае,

Того, хто свое життя в свiтi завершае:

В вiрi протривав святiй наш гетьман статечно

І вiтчизну боронив, щоб жила безпечно.

Вiн маетнiстю також добре уряджав,

Не на збитки, костки-гру й карти обертав.

Але, як далося чуть, на догiднi справи,

Що служитимуть душi, як помре небавом.

Львiвське братство, хоч вiдсiль неблизьке, побачив,

В мiстi церкву надiлив, братствовi призначив

Суму немалу грошей, iм у дар послав,

Щоб науки там цвiли, пильно зажадав.

Звiдусюди тож тепер богомiлля мае,

З тим нехай душа його в небi спочивае»[28 - Сакович К. Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 175—176.].

Якщо звернемося до давньоруських лiтописiв, зокрема лiтопису Галицько-Волинського, то бачимо, що подiбним чином описувалися смертi деяких князiв. Наприклад, кончина князя Володимира Васильковича. Останнiй не лише як християнин готуеться до смертi, але й робить щедрi пожертви на церковнi справи[29 - Лiтопис руський / переклав Л. Махновець. – К., 1989. – С. 444—448.]. Сагайдачний, звiсно, не князiвського роду. Але Сакович нiби прирiвнюе його до давньоруських князiв.