Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Оскiльки на початку «Вiршiв…» запорозькi козаки розглядаються продовжувачами давнiх русiв, то трактування гетьмана майже як давньоруського князя виглядае цiлком логiчно. Це не говорилося прямо. Але це давалося зрозумiти.

Пiд пером Касiяна Саковича Петро Конашевич-Сагайдачний ставав провiдником Русi-Украiни, яка вела своi початки вiд Русi Киiвськоi.

І не так важливо, чи подiбнi iдеi пропонував сам Сакович, чи вiн виконував замовлення iерархiв Феофанового свячення. Головне, що цi iдеi набували поширення. Народжувалася нова Русь-Украiна – принаймнi iдеологiчно.

Окрiм опису дiянь Сагайдачного, маемо великий блок вiршiв, у яких йдеться про смерть. Основнi iдеi тут такi: нiхто не може уникнути смертi, вона невблаганна; смерть робить усiх рiвними, i не так важливо, жила людина в багатствi чи в бiдностi. Багато в чому розмисли про смерть у «Вiршах…» нагадують такi ж думки, що наводяться у промовах на похоронах, якi вмiщенi Саковичем у згадуваному його творi «Аристотелiвськi проблеми…».

Останнiй блок «Вiршiв…» – це своерiдний заповiт гетьмана.

Спочатку вiн звертаеться до своеi дружини, потiм – до товаришiв, близьких йому людей. У цих зверненнях лейтмотивом е думка, що не треба тужити за земним життям, а слiд думати про життя потойбiчне:

«Дiла самi лишились – iду до Суддi я,

За душу помолитись, Дружино, волiю.

Пригадувати будеш, про себе пам’ятай,

Що теж умерти мусиш – таке не забувай.

З тобою я довiчно уже розлучаюсь,

Коханая Дружино, iз жалем прощаюсь.

В пiдземний край я тiлом iду почивати,

Хiба на судi можем зiйтись.

Оглядати

Почнемо, хто що сiяв – оте i пожнемо,

А в нагороду небо чи пекло вiзьмемо.

Дай Боже нам з тобою одне одне зрiти

І в небi Христа-бога довiчно хвалити.

Прощаюся я з вами, славне лицарство,

Над котрим мав у свiтi щасливе начальство.

Коли кого образив, прохаю, простiте,

Образи й моi вини в собi не носiте,

Просiте всi за мене у господа-Бога,

Менi ж хай вiльна буде до неба дорога»[30 - Лiтопис руський / пер.

Л. Махновець. – К., 1989. – С. 177—178.].

Подiбнi твори, якi були написанi на погреб видатних осiб i мали на метi увiковiчнити пам’ять про них, були поширенi в тогочаснiй Захiднiй та Центральнiй Європi, зокрема в Польщi. Звiсно, для Украiни це не було нове слово. Однак «Вiршi…» все ж рiзнилися вiд подiбного типу творiв, котрi з’явилися на украiнських землях. По-перше, вони рiзнилися змiстовно. Твiр Саковича вiдзначався високим рiвнем фiлософiчностi.