Ярослав Мудрий

Це також угро-фiнськi (точнiше – прибалтiйсько-фiнськi) племена.

Щодо слов’янських, то ними були словени й кривичi. Кривичi проживали на теренах верхiв’я Волги, Днiпра й Двiни[92 - Дермант А. Кривичи: (ист.-этногр. очерк) // Предыстория белорусов с древнейших времён до ХІІІ века. – Минск, 2010. – С. 211—241.]. Ймовiрно, це самоназва цього субетносу. Принаймнi вона широко вживалася й використовувалася.

Певнi питання стосуються походження назви словени. Схоже, вона не була «органiчним етнонiмом». Ця назва, радше, вказувала на те, що словени – це пришле слов’янське населення, яке опинилося в регiонi, де проживали угро-фiни[93 - Санкина С.

Л. Этническая история средневекового населения Новгородской земли. – СПб., 2000.]. Їм важливо було вказати на свою слов’янську iдентичнiсть. А що така iснувала, свiдчить «Повiсть минулих лiт», де багато говориться про слов’ян, iхнiй етногенез[94 - Лiтопис руський. – С. 2—3.].

Принагiдно варто вказати, що, окрiм iльменських слов’ян, iснуе ще два слов’янськi етноси з подiбними назвами – словени та словаки.

Щодо перших, то вони опинилися далеко на Заходi в оточеннi германського й романського населення. Тому слов’янська iдентифiкацiя стала для них важливим чинником етнiчного самозбереження. Приблизно те саме можна сказати про слов’янське населення Центральноi Європи, яке пiдкорили угорцi. Певна його частина, чинячи опiр мадяризацii, iдентифiкувала себе як словакiв.

Пiд чуддю давньоруськi лiтописцi переважно розумiли прибалтiйсько-фiнськi етноси, якi проживали в районi Фiнськоi затоки[95 - Агеева Р.

А. Об этнониме чудь (чухна, чухарь) // Этнонимы. – М., 1970. – С. 194—203.]. Поширеною е думка, що це були предки естонцiв[96 - Войтович Л. Княжа доба на Русi: портрети елiти. – С. 264.]. Їх намагався пiдпорядкувати Ярослав Мудрий, про що буде вестися мова далi. Варто говорити про вiдносно високий рiвень iнтегрованостi чудi в руське суспiльство. Михайло Брайчевський вiдзначав, що «власнi iмена з коренем «чуд» мали велике поширення на Русi». «Так, в Киевi, – писав цей iсторик, – вiдомий боярин Чудин мав свiй двiр на територii киiвського Кремля (город Володимира). Цей боярин i його брат Туки вiдiгравали помiтну роль в суспiльному життi Русi ХІ ст. Зокрема, Чудин був одним з укладачiв так званоi «Правди Ярославичiв» – юридичного кодексу другоi половини ХІ ст. Вiдомi топонiми з цим же коренем (Чудинцева вулиця i Чудинцева брама в Новгородi, село Чудин на Житомирщинi, село Чуднiв – там же, село Чудинiвцi – на Вiнничинi i т. п.