Галицька сага. Майбутня сила

Тепер же, коли вона майже половину свого життя провела у монастирi, стала дорослою, подiбнi дитячi страхи й переживання здавалися наiвними, i сестра Досифея як нiколи розумiла страждання своiх батькiв, якi через банальну убогiсть не могли хоча б раз на рiк принести дiтям подарунок.

Нинi травень i до Миколая ще довгих пiвроку, але сестра Досифея не вiдходить вiд образа. Сьогоднi iй виповнюеться тридцять рокiв. Можливо, в iншому, мирському життi вона якось би вiдзначила цей день, але Ксенiя Солтис вже давно зникла, а з’явилася сестра Досифея, яка пам’ятала, що для справжнього християнина важливiшим е не день, коли вiн прийшов на цей свiт, але день, коли вiн покидае його.

Недаремно у Мiнеi[4 - Мiнея – книга, що використовуеться Схiдною Церквою, яка мiстить пiдказки для фiксованих дат календарного року, не залежних вiд дати Пасхи.] майже не згадуеться про народження святих, зате е днi iхньоi смертi – мученицькоi чи спокiйноi.

Сестра Досифея почула позаду себе чиiсь кроки.

Озирнулася. Це була послушниця Катерина, молода дiвчина, котра також вирiшила залишитися у монастирi.

– Сестро, вас кличе до себе матiнка, – повiдомила послушниця.

Досифея востанне перехрестилася i, злегка кульгаючи, рушила до виходу з церкви. Настоятелька монастиря Згромадження сестер Пресвятоi Дiви iгуменя Емiлiя вже мiсяць не покидала своеi келii. Пiсля Великодня вона якось раптово вiдчула слабiсть, злягла i майже не вставала з лiжка. Лiкарi мiсцевоi лiкарнi чогось конкретного сказати не могли, лише невизначено натякали на поважний вiк iгуменi та жорстке утримання у iжi, якого вона неухильно дотримувалася упродовж всього часу перебування у монастирi – спочатку звичайною монашкою, а потiм й iгуменею.

Досифея знала, що настоятельку вже соборували, а сповiдалася вона чи не кожен день. Для цього до монастиря приходив парох сусiдньоi церкви. Словом, черницi з тривогою чекали на той день, коли iм повiдомлять страшну, але таку очiкувану звiстку.

Сестра Досифея пiдiйшла до дверей келii iгуменi i обережно постукала. З-за дверей почувся жiночий голос. Досифея зайшла у келiю. Крiм iгуменi вона побачила сестру Домiнiку, старшу черницю, котра прийшла в монастир ще задовго до приходу самоi Досифеi. Зараз вона читала щось iз Мiнеi. Настоятелька лежала на лiжку пiд невеликим вiкном, звiдки долинав якийсь дитячий смiх.

– Ви кликали мене, матiнко? – запитала Досифея.