Галицька сага. Майбутня сила

– Так, – кволим голосом мовила iгуменя i звернулася до Домiнiки: – Сестро, залиште нас!

Домiнiка загорнула книгу, поклала ii на столик бiля столу й покинула келiю. Досифея продовжувала стояти.

– Сiдай, сестро! – Ігуменя показала на табурет.

Вона почекала, коли Досифея сяде поруч.

– Хочу поговорити з тобою, сестро, – сказала настоятелька. – Видно, Господь вiдмiряв менi саме стiльки лiт, а не бiльше. На все Його воля! Я переживаю через те, що буде потiм, коли мене не стане.

Досифея сидiла мовчки й навiть не намагалася заперечити слова iгуменi.

– Ти мовчиш i не говориш менi, що я одужаю, – мовила та.

– Але ви…

– Мовчи! Всi ми ходимо пiд Богом i лише йому одному вiдомо, коли буде наш кiнець! Я не знаю, скiльки менi ще вiдведено часу, тому не хочу вiдкладати нашу розмову. Я знаю тебе, сестро, вiд того самого дня, коли ти постукала у браму нашоi обителi. Мушу признатися, що тодi ти здалася менi недостойною до покликання. Ти тодi була ображена на життя, вирiшила спокутувати свiй грiх за монастирськими стiнами.

Повiр, я надивилася на таких багато i бiльшiй частинi вiдмовила. З життя знаю, що побудуть вони трохи серед сестер, передумають, вирiшать, що iхнiй грiх не такий i великий, щоб замикати себе у монастирi, та й вернуть додому. Про тебе я тоже так думала. Дякувати Богу, я помилилась. Твою ревнiсть служiння можна ставити у приклад iншим сестрам. Ще перед тим як заслабнути, я була у Митрополита. Тоди вiн запитав мене, кого я вижу на своему мiсцi, коли прийде мiй час. Я сказала, що окрiм тебе нiкого.

Почувши таке, Досифея аж випрямила спину, неначе iй не вистачило повiтря.

– Матiнко!.. – почала вона, але iгуменя перебила ii.

– Я знаю: з Божою помiччю ти справишся! – впевнено сказала Емiлiя.

– Але чому я? Є сестри старшi за мене, та ж сестра Домiнiка.

– Ми з сестрою Домiнiкою говорили про тебе, i вона благословила мiй вибiр. Вона поможе тобi попервах.

– Але ж я… – Досифея затнулася. – Я шкутильгаю.

Ігуменя спробувала усмiхнутися.

– Пророк наш Мойсей тоже не був бездоганний.

Вiн криво говорив, так, що Господь дав йому на помiч брата Аарона. Так i тобi я даю сестру Домiнiку. А Митрополит Андрей вже не встае з крiсла… Не за тiло треба думати, але за душу, а вона у тебе мае мiцну вiру.

– Але… Чи справлюся я?

– З Божою допомогою ти справишся! – впевнено сказала iгуменя.

Вона замовкла, втупившись очима в стелю. Досифея стривожено подивилася на iгуменю.

– Поклич сестру Домiнiку, – попросила Емiлiя.