Галицька сага. Майбутня сила

У супроводi монаха Досифея пройшла повз внутрiшню капличку, стiни якоi пам’ятали пензлi художникiв Градолевського та Угницького. У такий час тут нiкого не було, тому Досифея пiднялася сходами на другий поверх, вони пройшли через велику трапезну, де стояв довгий стiл з багатьма крiслами. Черниця знала, що саме тут зазвичай збиралися собори й вирiшувалися нагальнi справи церкви.

Трапезна також була безлюдна. Супроводжуючий монах вiдчинив перед Досифеею дверi й сказав лише:

– Вас чекають, сестро!

Досифея боязко ступила на балкон i зупинилася, вражена побаченим.

Балкон височiв над схилом гори. Посерединi виднiлися правильнi чотирикутники квiтiв, що зацвiли найрiзноманiтнiшими кольорами. Схили гори були засадженi фруктовими деревами, але до врожаю було ще далеко. Весь простiр садiв прорiзали численнi стежини, здебiльшого кривi, й вони дещо псували загальну картину.

Досифея подивилася вдалину. Там, унизу, вона вгадала високу вежу мiськоi ратушi. До неi долинули звуки дзвона. Вiн вiдбив першу годину.

– Ви напрочуд пунктуальна, сестро! – почула вона збоку.

З несподiванки Досифея вiдсахнулася i тут побачила Митрополита Андрея.

Вiн сидiв у плетеному крiслi i з цiкавiстю дивився на гостю. Найперше кидалася у вiчi велика, вже сива борода. На предстоятелi церкви не було жодних ознак, що говорили б про його стан, лише проста сутана. Ноги Шептицького були накритi картатим пледом. В руках вiн тримав якусь велику книгу, котру читав перед тим. Про це свiдчили окуляри.

Досифея нарештi оговталася, пiдiйшла до Митрополита й поцiлувала йому руку.

Вже з перших крокiв вiн зауважив ii кульгавiсть й одразу перейнявся жалiстю до майбутньоi iгуменi.

– Ви стомилися з дороги, сестро! Сядьте бiля мене!

Митрополит Андрей показав на крiсло, що стояло з iншого боку столика. Коли ж Досифея сiла навпроти нього й не могла приборкати хвилювання, Шептицький усмiхнувся.

– Не треба так хвилюватися! – заспокоiв вiн. – Впевнений – ви, сестро, справитесь!

Виявляеться, рiшення про призначення сестри Досифеi iгуменею монастиря вiн прийняв уже давно, про що, власне, не забарився повiдомити.

– Я запросив вас для того, щоб познайомитися поближче, – продовжив Митрополит.

Досифея хотiла сказати, що тремтить не вiд того, про що говорить предстоятель, але вiд самого факту iхньоi зустрiчi. Однак вона тiльки кивнула головою.

А Шептицький продовжував:

– Люблю отак сидiти й милуватися садами. Їх колись запланував Клеменс Ксаверiй Фесiнгер.