Галицька сага. Майбутня сила

Найближчоi недiлi Морози пiшли до церкви (зрештою, вони це робили постiйно). Як i передбачав Іван Кандиба, пiсля вiдправи священник попросив залишитися тих, хто втратив роботу. Таких виявилося досить багато, але, зрештою, залишилися всi: нiхто не був упевнений у тому, що наступноi недiлi не приеднаеться до невдах.

Священник представив адвоката, який спецiально приiхав з канадського Торонто. Ним виявився доволi молодий чоловiк, але, на здивування прихожан, що лишилися, був украiнцем i звали його Григорiй Середа.

До того всi адвокати, до яких вряди-годи змушенi були звертатися украiнськi iммiгранти, були евреi або ж нiмцi. Украiнцiв серед такоi категорii ранiше не було.

Тому всi з цiкавiстю приготувалися слухати, що скаже адвокат.

– Дорогi парафiяни! – говорив вiн. – Певно, ви чекаете вiд мене якихось слiв, що заспокоять вас. Мушу вас розчарувати: у мене нема таких слiв! Уся Америка зараз у такому станi, в якому е ваше Чикаго. По всiй краiнi закриваються заводи, людей виганяють на вулицю.

Безробiтних стае щодня бiльше.

Прихожани церкви похмуро слухали приiжджого адвоката. Якщо вiн i хотiв дати iм хоч якусь надiю, то зовсiм не вмiв цього робити.

– Тодi чим ви нам можете помогти? – пролунав грубий хриплий голос праворуч вiд Василя Мороза.

Вiн належав Степановi Хмiлю зi Збаража. Степан побував на рiзних пагорбах i став чи не першим серед прихожан, що втратив роботу вже пiсля жовтня. Вiдтодi всi його намагання влаштуватися хоч десь закiнчувалися невдачею, а пiсля того як безробiття у мiстi стало масовим, узагалi покинув цi спроби.

– Ви самi можете собi допомогти, – вiдказав Григорiй Середа. – По всiх мiстах, де живуть нашi люди, вони збираються разом i чим можуть помагають один одному. Нiхто не був готовий до такого, але тепер треба це робити. Я представляю Канадську Сiчову Органiзацiю. Хоч головнi органи е в Канадi, але i в Америцi нас тоже багато. Ми стоiмо на iдеi украiнськоi гетьманськоi держави з Павлом Скоропадським.

Гетьман дуже переймаеться становищем украiнцiв, якi опинилися у такому тяжкому станi, i скiльки може помагае нам. Певно, що всiм помогти вiн аж нiяк не може, але i ми самi можемо щось зробити.

– А що саме? – пролунало запитання.

– Насамперед ми маемо знати, хто на нинiшнiй день найбiльше потребуе помочi. Певно, що то е тi, хто вже давно втратив роботу i хто мае малих дiтей. Кажу ж, наша каса не е великою, але найбiднiших ми можемо хоч якось пiдтримати.