Галицька сага. Майбутня сила

Його дружина, подивившись на невдоволене обличчя чоловiка, запитала:

– Не записали?

Іван махнув рукою.

– Записали! Але казали, щоб на помiч одразу не чекав – нас iз Василем тiльки на тижнi звiльнили. Спочатку поможуть тому-таки Степановi, бо вiн уже бiльше мiсяця сидить вдома. А там i до нас дiйде черга!

– То чого ти переживаеш?

– Та не подобаеться менi, що спочатку той адвокат говорив про свою партiю, а вже потiм про помiч нам! Але нiчого не поробиш – iсти хочуть всi!

– А може, якусь роботу здибемо? – обережно сказала Анна.

Але знайти роботу було не так просто. Кiнець року вiдзначився ще бiльшим ростом безробiття, i надiя на хоч якийсь заробiток зникла остаточно. Не було роботи навiть у невеликих магазинчиках, де безробiтнi ранiше заробляли декiлька доларiв перенесенням ящикiв з товарами. Щоб не платити на сторону, власники самi зайнялися розвантажуванням товару. Щоправда, навiть такоi роботи ставало все менше.

А наприкiнцi року Василь Мороз уперше став у довжелезну чергу за безплатним обiдом.

1930 рiк

4

Пiсля складання iспитiв Григорiй Кандиба додому не поiхав, як це бувало кожного лiта. На вiдмiну вiд попереднiх рокiв, його шлях лежав не до залiзничноi станцii Кам’янки i вже потiм якоюсь випадковою фiрою до Перетина, а до непримiтного села Осмолода у Станiславiвському воеводствi. Поiхати до пластовоi оселi на горi Сокiл запропонував Григорiю провiдник юнацькоi ланки ОУН Мирон Ганiткевич, з котрим Кандиба спiлкувався найбiльше.

Разом з перетинцем вирiшив провести ферii[6 - Ферii – канiкули.] i його однокурсник Василь Ваврук. Вони були однолiтками, разом вчилися у вчительськiй семiнарii Сокаля. На вiдмiну вiд Григорiя, Василь був мiсцевий, iз села неподалiк Сокаля i декiлька разiв запрошував Кандибу до себе додому. Разом вони належали до ОУН, причому Василя привiв Ганiткевич.

Центр пластового таборування розташувався на схилах гори Сокiл. Це мiсце було вибране невипадково. Свого часу голова «Пласту» Іван Чмола запропонував органiзувати «Табiр працi та iнструкторства».

Вiн же був iнiцiатором того, щоб звернутися за допомогою до Митрополита Андрея Шептицького. Вислухавши делегацiю, предстоятель Церкви подарував органiзацii, котрою, власне, й опiкувався, поляну пiд горою Сокiл. Мiсце таборування виявилося зручним з декiлькох причин: було далеко вiд основних мiсць перебування польськоi полiцii i, навпаки, близько вiд лiтньоi резиденцii Митрополита в урочищi Пiдлютне.