Галицька сага. Майбутня сила

– Пане офiцере, поможiть йому нагадати!

Старший кивнув головою, Данила повалили на землю i чесно вiдрахували двадцять ударiв палкою.

– Де бронь? – вкотре запитав постерунковий.

Данило мовчав. Полiцейський махнув рукою, i той отримав ще двадцять ударiв. Коли, здавалося, все закiнчилося, Адам знову запитав:

– Хто був другий?

Не отримавши вiдповiдi, Павловський, уже не питаючи у старшого, наказав:

– Дайте йому ще двадцять ударiв! Може, згадае!

Тут заголосила жiнка Галина, яка до того лише голосно плакала.

Якийсь полiцейський пiдiйшов до неi i сильно вдарив по обличчю. Жiнка, як пiдкошена, звалилася на землю.

Отримавши ще одну порцiя палок, Данило Солтис уже навiть перестав стогнати, а Павловський знов запитав:

– Хто був третiй? Мовчиш? Ще двадцять ударiв!

Тут уже заголосили всi жiнки. Пiд iхнiй незмовкаючий плач полiцейський вiдрахував призначенi удари.

– Досить! – подав голос старший. – Пiднiмiть його!

Двое полiцейських пiдхопили скривавленого Солтиса пiд руки й поставили на ноги.

Неймовiрним зусиллям Данило встояв на ногах.

– Ну? – став перед ним постерунковий. – Зрозумiв, що то значить твоя Украiна? З нею буде те саме, що з тобою! А зараз наказую тобi спiвати наш гiмн! Ну?

Данило стиснув губи.

– Ну? – нетерпляче повторив полiцейський. – Якщо забув слова, то нагадаю. «Єще польска не згiнела».

Зрозумiвши, що вiн не доб’еться свого, старший наказав:

– П’ятдесят ударiв! І не шкодувати!

Данила Солтиса знову повалили на землю.

Останнi двадцять ударiв чоловiк уже не вiдчував – вiн знепритомнiв. Побачивши це, постерунковий усе ж не зупинив екзекуцiю.

Пiсля побаченого у селян навiть не було сили обурюватися тому, що робили вiльнi вiд «роботи» полiцейськi. Вони винесли з хати-читальнi всi книги, якi там були, поскидали на купу, принесли вiд Вовкiв сiна, що було всюди на обiйстi, й пiдпалили.

А постерунковий говорив:

– То вам за вашу Украiну! А якщо ви проголосуете за свою хлопську партiю, то ми ще раз вернемось i вкажемо вам, свинi, що в Польщi е одна партiя, за яку треба голосувати, – партiя Юзефа Клеменса Пiлсудського!

Пiсля цих слiв улани скочили на коней, полiцейськi сiли на брички й, здiйнявши пилюку, залишили село.

Лише тодi перетинцi пiднялися на ноги. Дехто одразу кинувся до нерухомого Данила. Той не подавав ознак життя.

– Треба перенести його додому! – розпорядився Василь Вовк.

Але просто так нести скривавленого Данила не випадало.