Галицька сага. Майбутня сила

Саме у той час, коли Олекса пiд’iжджав до своiх моргiв, на протилежному березi рову Адам також сiяв пшеницю, але, на вiдмiну вiд перетинцiв, робив це трактором.

– Тату, а чого ви сiете пшеницю руками, а поляки трактором? – похмуро запитав син.

Олекса нахмурився не менше. Вiн хотiв було заспокоiти Гриця, що й у них колись також буде трактор, але вирiшив даремно не обнадiювати.

– Бо вони поляки, сину, а ми украiнцi, – сказав вiн. – А держава наша як називаесьи?

– Польща.

– Так, Рiч Посполита Польська.

От коли знов буде ЗУНР, тоди i в нас буде трактор!

Не вiдомо, повiрив цим словам син чи нi, але лише серйозно кивнув головою, мовляв, поживемо – побачимо. А Олекса зупинив коней перед зораним полем, злiз з фiри, перев’язав через лiву руку попону, насипав у неi пшеницi iз мiшка. Пiдiйшов до краю поля, яке пахнуло свiжою землею, зняв шапку i тричi перехрестився. Надягнувши шапку на голову, Мороз набрав жменю зерна, пiвколом розсипав по землi i пiшов далi, розсiюючи пшеницю.

Гриць дивився, як сiе тато, навiть мимоволi повторював його рухи, неначе дiйсно сам сiяв. Хлопець так захопився спогляданням батьковоi працi, що не одразу зрозумiв: вiн тут не один. Гриць аж здригнувся, коли поруч почув:

– Mam traktor! A ty nie!

Хлопець озирнувся. На тому березi рову стояв семирiчний син Павловських Кшиштоф i задоволено дивився на нього. Гриць з-пiд лоба дивився на нахабу, а той повторював, неначе заучений текст:

– Mam traktor! A ty nie!

Найбiльше Грицевi хотiлося наказати малого нахабу, але як це зробити, вiн не знав.

Рiв, що роздiляв iх, хоч i був невеликий, але все ж з водою, до того ж холодною. Нiякого бажання замочитися у хлопця не було, тому вiн пiдняв iз землi якусь грудку i кинув у Кшиштофа. Попасти не попав, але той завбачливо вiдiйшов подалi вiд бiди i вже з безпечноi вiдстанi говорив:

– A my jestesmy gospodarze! A mоj tata ci nie pomoze![3 - А ми господарi! А мiй тато тобi не допоможе! (Пол.

)]

Гриць знов пiдняв грудку i вже збирався кинути знову, на цей раз вже влучно, але тут озвався батько. Олекса саме пiдiйшов до возу, щоб набрати пшеницi.

– Лиши його, Грицю! – сказав батько. – Воно мале-дурне, що з него вiзьмеш! Що чуе вдома, то й говорить! Будь мудрiшим за него!

Батько насипав у попону зерна i знову приступив до сiвби, а Гриць залишився бiля возу i намагався «бути мудрiшим».