Галицька сага. Невиправдані надії

Станiслав Лабаз озирнувся на зачиненi дверi й тихо сказав:

– Нiмецькi лiтуни!

– А що вони тут роблять? – допитувався Онуфрiй Копистко.

– Та хiба ви не знаете, що вже третiй день Польща веде вiйну? – здивувався один iз супутникiв Лабаза.

– А до чого тут Нiмеччина?

– Так Нiмеччина i напала! А ви що, не знали того?

«Господарi» блоку, як за командою, повернули голову до розгубленого Тадея Яблонського, а Василь Бандера скрушно похитав головою.

– Щось вашi просторiкування, товаришу комунiст, зовсiм розбiгаються з життям! – сказав вiн.

 – Як це розумiти? Нiмецькi iмперiалiсти напали на своiх братiв-полякiв? Як то у вас: людина людинi – вовк?

Але на це «головний комунiст» блоку нiчого не вiдповiв. Натомiсть Дмитро Панас сказав:

– Що ж, треба потiснитися! Але – своi до своiх!

Найбiльше пощастило «комунiстичнiй фракцii», бо серед прибулих «своiх» не було. Абияк розмiстивши прибулих, «господарi» заходилися розпитувати iх про останнi новини, але з’ясувалося, що на цьому знання тих про те, що вiдбуваеться за колючою огорожею табору, вичерпуються.

Дiйшовши до думки, що найближчими днями, можливо, навiть завтра, вони дiзнаються бiльше, мешканцi блоку повкладалися спати.

А вранцi пiд час снiданку (дивно, але навiть у такiй тривожнiй i непевнiй ситуацii в’язнiв не забували годувати) Теодор Климiв, колишнiй студент i, як Панас з Бандерою, член ОУН, пiдсiв до них i, змовницьки озирнувшись, тихо повiдомив:

– Тут Донцов!

– Який Донцов? – не зрозумiв Панас. – Дмитро Донцов?

– Вiн самий! Я бачив його через дрiт, коли iх також вели iсти.

Але…

– Що «але»? – запитав Василь Бандера.

– Але всi вони – i Донцов, i тi, що з ним, – не мали такоi, як у нас, форми. Були вдягнутi звично!

– Значить, привезли iх спiшно, – зробив висновок ще один член ОУН Ратушний, колишнiй редактор газети. – Ой, боюся, що справи у наших полякiв геть поганi!

Для бiльшостi оунiвцiв, головний iдеолог украiнського нацiоналiзму Дмитро Донцов був чимось майже мiфiчним, людиною, про котру знали всi – i прихильники, i вороги, але мало хто його бачив.

Природно, звiстка про те, що разом з ними перебувае сам Донцов, миттю розлетiлася табором. Чи не кожен член Органiзацii Украiнських Нацiоналiстiв був знайомий iз його книгою «Нацiоналiзм» i у багатьох вдома ця книга була. Траплялося, що саме вона ставала приводом для того, щоб, зрештою, вони опинилися тут, у Березi.

«Украiни, якоi прагнемо, ще нема, але ми можемо створити ii в нашiй душi».