Галицька сага. Невиправдані надії

Саме цей налiт нiмецькоi авiацii на другий день вiйни на об’ект, розташований бiля протилежного вiд Нiмеччини кордону, й змусив командування змiнити плани щодо вiдправлення прибулих кудись далi, а розподiлити iх у наявнi тут полки. Так шеренговий Вовк став жовнiром оперативноi групи «Берестя».

Спочатку була муштра, вiд котроi болiло все тiло, але ii новобранцi сприйняли як належне. Зрештою, нiхто не заставляв iх ходити плацом до мозолiв на ногах. Всi розумiли, що короткого часу, що iм було вiдведено, недостатньо для того, щоб хоч як навчити резерв ходити бiльш-менш нормально.

Та й не те було зараз головним. Найперше – навчити стрiляти. І по можливостi влучно. А часу для цього не вистачало.

Несподiвано для себе Богдан Вовк потрапив до артилерiйськоi батареi капiтана Янiшевського, щоправда, нi стрiляти, нi наводити гармату на цiль йому поки що не довiрили. Завданням новоспеченого канонiра було пiдносити снаряди i при потребi вiдсiкати пiхоту. Про це новобранцю повiдомив сам командир батареi.

Вiн критично оглянув з нiг до голови виструнченого перед ним рекрута.

– У вiйську служили? – запитав вiн.

– Не служив, – вiдповiв Богдан.

Капiтан Янiшевський скривився. Вже така вiдповiдь розповiла йому багато що про Вовка. Прикинувши, скiльки рокiв може бути «молодому поповненню», вiн поцiкавився.

– Жiнка е?

– Є!

– Так от, шеренговий Вовк! Вiд вас залежить, чи не стане вона вашою вдовою, – безапеляцiйно сказав капiтан. – Стрiляти вмiете?

– Так, навчили.

Янiшевський знов скривився.

Вiн на власнi очi бачив оте навчання й нiчого хорошого вiд новобранцiв не чекав.

– Коли виникне потреба, ваше завдання буде вiдсiкати пiхоту. Бо що е найбiльшою небезпекою для канонiрiв?

Богдан зовсiм не по-вiйськовому знизав плечима.

– Танки? – обережно запитав вiн.

– Танки ми самi пiдiб’емо, а ось проти пiхоти ми безсилi! І щоб цього не сталося, ви маете стрiляти й стрiляти влучно! Зрозумiли?

Цього разу Богдан Вовк вiдповiв за статутом.

– Tak jest!

– От i добре! – вiдказав капiтан Янiшевський.

Нагода перевiрити, як вiн умiе стрiляти, випала тринадцятого вересня. Саме на батарею капiтана Янiшевського припав перший нiмецький удар. Коли споглядач доповiв, що вiд села Чернавчицi наближаеться нiмецький загiн, пiдсилений чотирма танками, командир батареi наказав готуватися до бою.

Богдан Вовк стояв в окопi якраз мiж двома гарматами, обслуга котрих дiловито, зi знанням справи готувалася до майбутнього бою.