Галицька сага. Невиправдані надії

Плiсовському не треба було дивитися на мапу, щоб оцiнити ситуацiю. Мiсто Зельонка лежало на схiд вiд столицi, i якщо нiмцi вже там, то це могло значити тiльки одне: навколо Варшави замкнулося кiльце оточення.

– Якщо нiмцi вже тут, то нiчого доброго й у Варшавi немае! – мовив Плiсовський. – Вiдходимо! Пiдполковнику, розпорядiться до третьоi години зiбрати тут усiх вцiлiлих.

Командувач фортечноi пiхоти Юлiан Сосабовський повiдомив, що на пiвнiчному островi перебувае маршовий батальйон капiтана Вацлава Радзишевського.

– Вiдправте туди когось, щоб почекали до четвертоi години, за потреби прикрили наш вiдхiд, а потiм самi вiдступили до Тересполя! – наказав Плiсовський.

– Слухаюсь, пане генерале!

Пiдполковник Сосабовський поспiшив виконувати наказ.

Тим, кому доручено було повiдомити рiшення генерала Плiсовського про вiдхiд, став шеренговий Богдан Вовк. Вiн уже збирався разом з усiма вiдправитися на Тереспольське укрiплення, щоб вже звiдтам рушити до визначеного генералом мiста, як несподiвано для себе отримав наказ пробратися до незнайомого йому капiтана, який невiдь-яким чином опинився на пiвнiчному островi.

Але у вiйську накази не обговорюються, тому Богдан, мiцно стискаючи в руцi гвинтiвку, пригнувшись (хоч це було даремно – темно, хоч в око стрель), побiг на пiвнiч. Пiсля вiсiмнадцятигодинного обстрiлу земля нагадувала мiсячну поверхню, котру вiн, ще бувши студентом, однiеi ночi спостерiгав у телескоп, але, на вiдмiну вiд Мiсяця, тутешнi «кратери» були невидимi й перемiшанi з битою цеглою. Декiлька разiв звалившись у вирви i роздерши шкiру на руках, Богдан усе ж добрався до розташування маршового батальйону Вiсiмдесят другого пiхотного полку.

– Стiй, хто такий? – зупинив його приглушений, але все ж строгий голос.

Богдан був переконаний, що на нього нацiлена гвинтiвка.

– Наказ до капiтана! – повiдомив вiн.

Його провели до якогось укриття, де у свiтлi блiдого вогника вiн побачив капiтана Радзишевського. Це був високий, вже лисуватий з вусиками чоловiк рокiв сорока.

Незважаючи на те, що три останнi днi не вщухали боi, у яких батальйон пiд його командуванням брав участь, унiформа капiтана виглядала напрочуд чистою i навiть блистiли численнi ордени та медалi.

При появi Вовка вiн пiдвiв голову.

– Пане капiтан! Пан генерал вирiшив залишити фортецю i вiдступити до Тересполя! Вашому батальйону наказано почекати до четвертоi години й вiдступати самому! – вiдрапортував Вовк.

Вацлав Радзишевський подивився на годинник.