Галицька сага. Невиправдані надії

Батько мовчки спостерiгав за дiями сина, потiм запитав:

– Що сталося?

Павло зiтхнув:

– Все, тату, вiдiвчився!

Побачивши здивованi очi батька, уточнив:

– Не переживайте, не вигнали. Розiгнали!

– Ну, розказуй! – заохотив сина.

– А тут i розказувати нема про що!

Павло вiдсунув вiд пiчки ноги, бо вiдчув, що вiд них вже йде вiдпар.

– Зiбрав нас усiх пан ректор i повiдомив, що нашу академiю закривають, – повiдомив Павло. – І все! Нам сказали залишити сутани, дали цю одежу й наказали розходитися домiв.

До станцii доiхав потягом, а вже звiдтам пiшки. Нiкого навiть дорогою не здибав!

– Та люди у такий мороз всi вдома сидять! – пояснив батько.

Вiн подивився на Павла, як той обережно розтирае ноги.

– Їсти будеш? – запитав.

– Буду, але перше вiдiйду трохи.

– Сиди, я поставлю щось!

Отець Петро пiдiйшов до братрури, вiдкрив i вийняв баняк з iще теплим борщем.

– Сестра твоя приготувала, – пояснив батько. – Була вчера. Казала, що завтра пiсля служби знов прийде.

– Про Богдана нiчого не чути? – запитав Павло.

Вiн говорив про свого зятя, iз котрим сестра Софiя побралася лiтом.

– А хто мае то сказати? – знизав плечима отець Петро. – Богдан воював проти нiмцiв, до чого тут нова влада? А як в тих спитаеш? Бог дасть, i вернеться наш Богдан.

Вiн перехрестився. Затим великою хохлею насипав у миску борщу, причому по самий край, нарiзав великi скибки хлiба. Павло не став чекати, коли його запросять до столу, схопив ложку i почав жадiбно iсти.

Отець Петро сiв навпроти i спостерiгав, як iсть його син. А той навiть не пiднiмав голови, всю увагу сконцентрувавши на iжi. Коли у мисцi проглянулося дно, батько запитав:

– Ще?

Павло вiдклав убiк ложку, перехрестився i заперечливо похитав головою:

– Досить!

Вiн вiдставив миску на край столу i подивився на батька.

– Що iще казав епископ?

Отець Петро мав на увазi свого колишнього однокурсника у духовнiй семiнарi, донедавна ректора Духовноi академii, у котрiй вчився його син Павло, Йосипа Слiпого.

– Їх екселенцiя сказав сидiти вдома й чекати того благословенного часу, коли нам знову дозволять повернутися до навчання, – сказав Павло.

Вiн уважно подивився на батька.

– Коли я iхав потягом i проiжджав через Кам’янку, то коло мене сiла якась жiнка, – продовжив Павло. – Розказувала, що москалi розiгнали обидва монастирi.

Отець пильно подивився на сина. Новина виявилася для нього неприемною.