Манускрипт з минулого

Пшеничний почав уже непокоiтись, що доведеться викласти кругленьку суму одному з таксистiв, котрi здалека з цiкавiстю спостерiгали за потенцiйним клiентом, як несподiвано поруч пригальмував «опель» Вiхури. Войцех залишив салон i пiдбiг до Валерiя.

– Я не чекав тебе так швидко! – говорив вiн, обнiмаючи украiнця. – Що сталося? Чи нашi стражi граничнi хтось помiняв?

– Сам розгублений, – признався Пшеничний. – Але нас у салонi було мало, в автобусi перед нами також. Щасливий збiг обставин, не бiльше.

– Шкода! – зiзнався Вiхура, забираючи у Валерiя сумку.

– Кася вже тебе зачекалася. Каже, що пан Валерiй приiде голодний i що вiн любить гаряче.

Пшеничний засмiявся. Йому було приемно, що дружина Войцеха пам’ятае такi дрiбницi.

– Як почувае себе Роксолана? – смакуючи це iм’я, поцiкавився поляк.

Вiн вирулив на головну вулицю i збiльшив швидкiсть.

– Чудово! – вiдповiв Валерiй. – Просила кланятись.

Войцех Вiхура жив на околицi Жешува у власному будинку, але наявнiсть авта й чудовi дороги дозволяли дiстатися до будь-якоi точки мiста швидко, з комфортом i вчасно.

Як i говорив Войцех, Кася зустрiла iх радiсно, поцiкавилася самопочуттям Валерiя, здоров’ям родини i запросила на кухню. Розумiючи, що на сон гiсть багато iсти не буде, господиня обмежилася «гербатою» i легенькими канапками. Поговоривши ще з пiвгодини, Войцех вiдвiв Валерiя до спальнi, котру той зазвичай займав при кожному вiзитовi сюди.

Конференцiя, присвячена iсторii навколишнiх земель i спiвiснуванню полякiв та украiнцiв у чотирнадцятому столiттi, проходила у примiщеннi одного з готелiв Жешува.

На велике здивування Валерiя Пшеничного (та й не лише його одного), столичне свiтило професор Лех Особiнський цього разу навiть не пiдняв звичне для нього питання, що було першопричиною державотворення на цiй територii. Украiнець зробив висновок, що для професора це запитання вирiшене вже давно i не варто зайвий раз давати привiд опоненту, тобто Пшеничному, для спроб заперечити це.

Зiткнувшись iз таким ходом конференцii, Валерiй Пшеничний також змiнив тон свого виступу, не наполягаючи на iсторii Жешува до чотирнадцятого столiття.

Тобто сама конференцiя проходила загалом спокiйно, якщо не рахувати того неприемного для украiнця факту, що iнакше як «Малопольска всхудна» цi землi професор Особiнський не називав.

Перед тим як почати дебати, оголосили каву-брейк. Саме тут, у неофiцiйнiй обстановцi, зазвичай вiдбувалися справжнi, не показовi, суперечки, домовленостi та просто знайомства.