Манускрипт з минулого

Як правило, пiд час перерви на каву учасники подiбних конференцiй, семiнарiв та форумiв групувалися за iнтересами, тому яким же було здивування Валерiя Пшеничного, коли його разом з Войцехом Вiхурою запросили до столика, де зiбралися прихильники професора Особiнського на чолi з ним самим. Захопивши з собою каву, вони попрямували до столика бiля вiкна. Печива брати не стали, слушно припустивши, що, якою б гострою не була розмова з професором, десертом усе ж пригостять.

Валерiй привiтався.

– А де ваше звичне «Слава Украiнi!»? – розчаровано запитав професор.

Валерiй внутрiшньо напружився. Вiн вiдчув, що саме тут криеться небезпека.

– Я привiтався так, як загально прийнято, – вiдповiв вiн. – Саме так вiтаетесь i ви, пане професоре, чи не так?

– Звичайно, у нас вiтаються саме так, але цей вираз офiцiйно встановлено у вас удома, – пояснив Особiнський.

– У вас неправильнi вiдомостi, пане професоре! – заперечив Пшеничний. – Вираз «Слава Украiнi!», до речi, як обов’язковий введено тiльки у вiйськових формуваннях.

– Звичайно, проти!

– Можна поцiкавитись причиною вашого протесту?

– Ми не можемо прийняти вираз органiзацii, оголошеноi злочинною у Польщi.

– Тобто ОУН?

– Саме так.

– Хоч я можу заперечити й прочитати вам довгу i нудну лекцiю про походження неприйнятного вам виразу, я цього не робитиму. Боюся, що вас не переконаю. Але, пане Особiнський, мушу вказати вам на один факт, котрий нi ви, нi вашi прихильники не бажаете помiчати.

– Що ж, просвiтiть нас, – запросив професор. – До речi, пригощайтесь!

– Ви дуже люб’язнi! – подякував Валерiй i взяв зi столу пухке печиво. – От ви, пане професоре, не бажаете слухати, щоб мiльйони украiнцiв, котрi живуть нинi у Польщi, вiталися гаслом «Слава Украiнi!». Але ви забули врахувати той факт, що Польща входить у Євросоюз.

– На вiдмiну вiд вас!

– На вiдмiну вiд нас, тому нам легше.

– Чому?

– А нам не обов’язково виконувати всi закони Євросоюзу, хоч ми i намагаемося це робити.

– Що ви маете на увазi? – поцiкавився Особiнський. – До чого ви хилите? І до чого тут ваш улюблений вираз?

– Пане професоре, ви нiколи не задумувалися, чому у сусiднiй з вами Нiмеччинi, котра також, як ви, е членом Євросоюзу, так багато iммiгрантiв з Близького Сходу, а тут iх немае? – запитав Пшеничний.

– А нам вас вистачае!

– Саме! – зрадiв Валерiй.

І професор Особiнський зрозумiв, що програв суперечку.