Манускрипт з минулого

Включити комп’ютер – кiлька секунд, i поки той завантажувався, Орест устиг скинути куртку i навiть налити у чайник воду.

Як вiн i гадав, Соколовський вже переслав фотографii з мiсця подii. Переглядаючи знiмки, Гайовий щораз ловив себе на думцi, що стажер, напевне, все ж мае рацiю: на самогубство не схоже. А схоже воно на звичайний «висяк»!

Орест знову переглянув фото i здивувався. От чого не вистачае таким жiнкам? Красивi, багатi, не спотворенi iнтелектом. Живи собi i насолоджуйся богемним життям! Так нi, i собi життя скорочуе, й iншим жити не дае.

Принаймнi йому, Оресту Гайовому, в суботу i, судячи з усього, увесь наступний тиждень.

Зрештою, зараз робити будь-якi висновки поки що рано, надто мало iнформацii. Гайовий вирiшив дочекатися стажера, виписати йому за невиконану роботу i мати привiд пiти додому, щоб повернутися аж у понедiлок.

Венiамiн Соколовський з’явився у кiмнатi тодi, коли Гайовий почав втрачати терпiння.

Вiн хотiв було вичитати недбайливому стажеру за те, що примусив себе чекати, але його радiсний вигляд говорив, що Соколовський вже розкрив справу i зараз явить перед недовiрливим шефом злочинця. Але стажер закрив за собою дверi, i Гайовий зрозумiв, що робота попереду.

– Шеф, я знайшов!

З цими словами Соколовський стомлено опустився на стiлець.

– Що знайшов? Злочинця?

– Нi, встановив особу вбитоi.

«Гм, також непогано!» – вiдзначив Гайовий.

– Розповiдай, але в мiру надходження iнформацii.

– Розповiдаю. Я перевiрив усi квартири потрiбного пiд’iзду. Лише у трьох квартирах не вiдчиняли, але сусiди повiдомили, що господарi вже давно поiхали хто у вiдрядження, хто на моря. Як звичайно, нiхто нiчого не чув, лише на восьмому поверсi якась бабулька, котра погано чуе, але ще гiрше спить, сказала, що пiзно вночi iй здалося, що у коридорi хтось вовтузиться.

– Якщо здаеться, знаеш, що треба робити? – невдоволено поцiкавився Орест.

– Хреститися, – парирував Венiамiн. – Саме це я i сказав бабульцi. Вона сприйняла моi слова буквально, перехрестилася i «Христом-Богом» поклялася, що це iй не причулося. Я так думаю, що вона могла говорити правду. Саме пiзно вночi дамочка викинулася з вiкна.

– Поки що не почув нiчого нового, – остудив стажера Гайовий.

– Тодi я поiхав у центр мiста i пройшовся декiлькома вiдомими бутиками.