Манускрипт з минулого

Уже в другому менi пiдтвердили, що ви були правi, шефе: партiя одягу обмежена, продали лише два комплекти, причому один купила дружина консула

(менi вiдмовили в проханнi назвати ii iм’я), а другий було реалiзовано через дисконтну картку. Нашою невiдомою е Авдонiна Василина Рудольфiвна. Тридцять чотири роки. Вдова.

– Авдонiна? – перебив Соколовського Гайовий. – Знайоме прiзвище.

Венiамiн усмiхнувся, вийняв смартфона i став читати:

– Авдонiн Михайло Романович. Сорок дев’ять рокiв. Пiдприемець, але ходять чутки, що свiй статок нажив не зовсiм чесним шляхом.

Ну, це i не дивно. Загинув у травнi цього року пiд час вiдпочинку на островi Балi.

«От i iдь кудись на море!» – з досадою вiдзначив Орест.

– Де жила, встановив?

– Так. Є адреса. Це недалеко вiд бутика. Вулиця Дорошенка. Дорогою сюди я заглянув до потрiбноi квартири. Дверi закритi, нiхто не вiдповiдае. Я поставив при входi полiцейського i наказав йому знайти слюсаря, – повiдомив Соколовський.

– Ось це вже щось! – пiдвiвся Гайовий. – Чого сидимо? Прапор у руки – i вперед за орденами!

– А дадуть? – засумнiвався Венiамiн.

– Принаймнi не попруть з роботи!

Дорога до потрiбного будинку зайняла майже п’ятнадцять хвилин, i це враховуючи той факт, що добиралися вони патрульною машиною. Будинок стояв на тихiй вуличцi, що йшла паралельно проспекту Свободи.

– Приiхали, – повiдомив Соколовський.

Орест Гайовий оглянувся i одразу запримiтив срiблястий «ягуар».

– Стажере, перевiр, кому належить це авто.

Соколовський залишився з патрульними виясняти, хто е власником дорогоi машини, а Гайовий попрямував до дверей будинку, бiля яких стояли полiцейський i лiтнiй чоловiк iз сумкою.

Орест представився.

– Старший сержант Ребрик! – вiдповiв полiцейський.

– А ви? – поцiкавився Гайовий.

– Микола. Я з жеку.

– Що ж, пiшли.

Потрiбна квартира знаходилася на четвертому поверсi. Лiфта, звичайно, у таких будинках не було, тому довелося пiднiматися своiми ногами.

Бiля потрiбноi квартири Гайовий кiлька разiв натиснув на кнопку дзвiнка.

Крiзь броньованi дверi чувся приглушений мелодiйний передзвiн, але нiхто не поспiшав вiдчиняти.

– Вiдкрийте! – наказав Гайовий слюсарю.

Той мовчки поставив на пiдлогу сумку, дiстав звiдти iнструмент, один вигляд якого змусив Гайового засумнiватися в ефективностi кримiнального кодексу, вправно повозився iз замком, i вже за хвилину справу було зроблено.

– Прошу! – вiдiйшов убiк Микола.

Орест Гайовий обережно прочинив дверi.