Галицька сага. Велика війна

Кандиба мав найкращий у селi реманент, iще покiйний нинi Ілько встиг придбати механiчну нiмецьку косарку – гордiсть Кандиб i заздрiсть сусiдiв.

– Можливо, твоя правда, Семку! – озвався Григорiй. – Не варто ризикувати. Завтра й почнемо!

На тому i порiшили. Домовилися з самого ранку, як зiйде роса, розпочати косовицю на полi, що приступало до самого лiсу.

Коли Семен залишив iхне обiйстя, Григорiй витягнув iз загати коси i зiбрався iх клепати. Хоч як намагався Федiр повторювати за батьком, вiн так i не навчився як слiд клепати косу.

Тому, щоб не заважати батьковi, вiн витягнув на середину подвiр’я воза. Взагалi-то i вiн, i батько завжди тримали воза у належному станi, але найближчими днями буде не до його можливого ремонту.

А Мартi дiсталася робота, яку вона найбiльше не любила: чистити принесений наймолодшим братом улов. Нелюбов до в’юнiв автоматично поширилась на Василя, тому вiн завчасно сховався вiд сестри, i Федiр отримав помiчника…

Назавтра з самого ранку батько розбудив старших дiтей.

– А роса? – спробував опиратися Федiр.

– Нема роси. Боюся, вдень буде дощ. Потрiбно встигнути зробити якнайбiльше.

Нашвидкуруч поснiдавши, але не дуже, щоб це не заважало у роботi, Морози розмiстилися на возi з високими драбинами, спецiально пристосованими для снопiв i сiна, й залишили обiйстя.

Село ще спало, як, зрештою, спав i наймолодший член сiм’i. Батько слушно вирiшив сьогоднi не залучати малого Василя до роботи, але завтра тому не вiдвертiтися.

Виiхавши за село, Григорiй нагнав коней, i вони швидко подолали вiдстань до поля, де Семен Кандиба вже прилаштовував косарку до коней. Жiнка Єва i сестра Ганна робили останнi приготування до майбутньоi роботи.

– Дай Боже щастя! – привiтався старший Мороз.

– Дякуемо! Вам також! – вiдповiв, одiрвавшись вiд роботи, Семен. – А я гадаю, приiдуть Морози швидше чи доведеться починати роботу самим!

– А чого чекати? Треба до дощу встигнути, – вiдповiв Григорiй.

– Та, може, i не буде його!

– Дай-то Бог!

Тим часом Семен прилаштував косарку, пустив коней уперед, перевiривши, чи справно працюють механiзми, зняв кашкета, перехрестився, сiв на залiзне крiсло i пустив коней по краю поля. Скошена пшениця акуратно лягала на стерню, де ii вiдразу пiдхоплювали жiнки та зав’язували у снопи. Зазвичай iх складали у копи, але непевнiсть найближчого часу змусила змiнити наперед визначений порядок.