Галицька сага. Велика війна

Вiйна з державою на другому кiнцi неосяжноi iмперii заполонила думки ii пiдданих на iншому. А що дiялось у самому Вiднi – й уявити важко!

Тома вирiшив довго не затримуватися. Вiн швидко купив усе потрiбне, навiть пригледiв собi новi чоботи, але з покупкою вирiшив зачекати. Можливо, наступного разу вибереться з Катериною, i вони обкупляться бiльш ретельно.

Вiн повернувся до своiх коней, поклав отриманi книжки та куплене у бричку, дочекався, коли з’явиться Орина Ребрик, i рушив назад додому. Їх чекала довга спекотна дорога.

3

На розчарування Томи Бiлецького, у суботу ввечерi до нього додому прийшли тiльки декiлька молодих людей. Якщо рахувати власного сина Степана, зiбралося шестеро, причому з Перетина були Ксенiя Солтис i син Василя Вовка Левко, але той прибув не так через своi переконання, як через ту ж таки Ксеню.

Іншi трое – два юнаки i дiвчина – були з навколишнiх хуторiв i зустрiчались у читальнi не вперше. На жаль для Томи, цього разу не прийшли нi Андрiй Валько, на якого Бiлецький покладав великi надii, нi Михайло Смоляр.

Напевне, тут не обiйшлося без псевдопатрiотизму, який завжди виникае у час непевностi. Хоча новини про подii в iмперii й доходили до Перетина iз запiзненням, селяни бiльш-менш були в курсi всього, що дiялося навкруги. Перебуваючи близько до росiйського кордону, вони знали, що там оголошено мобiлiзацiю, i хоч той-таки Тома Бiлецький не втомлювався переконувати, що це абсолютно нiчого не значить, тривога вже не покидала село.

Хай там як, але цiеi суботи вечiрка не вдалася. Прибулi не бажали слухати не те що про перших галицьких послiв, чому придiляв неабияку увагу адвокат Микола Шараневич, але й просто виявилися несприйнятливими до обговорення будь-чого. Тому, пороздававши молодi принесенi з повiту книжки, Тома попрощався i вiдпустив усiх додому. Син Степан забажав провести Мотрю – дiвчину iз сусiднього хутора.

Оскiльки погода видалася ясною, було вирiшено пройтись усiм, а потiм повернутися до своiх хат.

Над головами неначе якийсь мiфiчний багач розсипав мiрiади коштовних каменiв. Молодi люди, задивившись на нiчне небо, бiльше нi на що не зважали. По правдi, Левко не помiчав навiть зiрок. Вiн iшов поруч iз Ксенею – не близько, щоб не перейти невiдь-ким встановленi рамки, але й не далеко, щоб вiдчувати ii подих.