Галицька сага. Велика війна

За iнших обставин Левко так i вчинив би i вiдiйшов убiк, але зараз iз ним була Ксеня, а перед нею йому не хотiлося мати вигляд боягуза.

– Я тобi, Хведьку, нiчого не зробив! – спробував вiн розрядити ситуацiю.

– Ви кличете на нашу землю москалiв – i «нiчого не зробив»?! – вигукнув Петро Лiсович. – То будемо палити вашi книжки?

Вiн одразу зрозумiв, що не будемо. Протилежна сторона передала отриману лiтературу дiвчатам i приготувалася до сутички.

– Ну що ж! – констатував Лiсович. – Спалимо пiзнiше!

Обидвi сторони налетiли одна на одну.

Майже одразу стало зрозумiло, що сили зовсiм не рiвнi.

Особливо це зрозумiли москвофiли, коли залишились утрьох.

Скориставшись замiшанням, Степан Бiлецький чкурнув у придорожнi кущi i розчинивсь у темрявi.

Пiд дiвочi крики та благання хлопцi з допомогою кулакiв з’ясовували стосунки. Для цього знадобилося зовсiм небагато часу, вже скоро Максим i Лука з розквашеними носами у супроводi Мотрi продовжили свiй шлях додому, а Левковi, котрому також дiсталося, хоч той-таки Мороз намагався бити не сильно, допомогла пiдвестися Ксеня.

Федiр iз Андрiем Вальком запропонували вiдвести його додому, але той грубо вiдмовився.

Петро Лiсович не захотiв палити покинутi у бiйцi книжки. Їх просто викинули у придорожнiй рiв i порозходилися.

Додому Федiр повернувся вже далеко за пiвнiч, але батько ще не спав. Зрозумiвши, що уникнути розпитувань не вийде, юнак приготувався до неприемноi розмови.

– І де тебе носило? – поцiкавився батько.

Щось вигадувати було даремно. По-перше, вже завтра про нiчну пригоду знатиме все село; по-друге, часу на вигадки зовсiм не залишилось, а по-трете, синець пiд лiвим оком говорив багато про що.

– Москвофiлiв били, – признався вiн.

– Ви били чи вас били? – сказав батько. – Твое око пiдказуе менi, що i «Просвiтi» сьи дiстало!

Федiр мовчав.

– Без мордобою обiйтися нiяк не можна було?

– А чого вони лiзуть зi своiми книжками?

– Ой, Хведьку, Хведьку! Що кругом робиться, а ви тут мiж собою б’етесь!

– Москвофiли – не своi! – заперечив Федiр.

 – Вони не визнають нас, а кажуть, що ми якiсь москалi, тiльки зiпсованi. Так iм i треба!

Батько уважно подивився на сина, але не сказав нiчого. Натомiсть запитав:

– Там нашi були?

Федiр похилив голову.

– Хто?

– Левко Вовк.

Почувши таке, Григорiй Мороз лише важко зiтхнув.

Наступнi днi обiцяли бути цiкавими.