Галицька сага. Велика війна

Бiльш емоцiйний Андрiй Валько готовий був вирушити на мiсце збору хоч зараз, навiть за пiдводами, що вiдвозили трьох односельцiв на вiйну, але його, як i Федора, утримувала незакiнчена вдома робота.

(Побачивши, що Морози з Кандибами заздалегiдь почали жнива, на iнших господарках зробили те саме, але навiть такий темп не дав змоги впоратися з усiм. У Валькiв на полi залишилося не менше половини пшеницi.)

Тому Андрiй навiть бiльше, анiж Федiр, мав причини залишитися вдома. Пообiцявши тримати один одного в курсi, юнаки порозходилися домiв.

Поки що на них чекала мирна праця.

До особистоi вiйни було ще далеко.

5

Теперiшнi напруженi вiдносини мiж нашою iмперiею i Росiею вимагають енергiйноi боротьби з москвофiльським рухом, який не приховуе своiх симпатiй до Росii.

Так як прихильники i opгaнiзaцii цього ворожого державi руху можуть в серйозний момент згубно вплинути на дii наших збройних сил, належить негайно прийняти вiдповiднi мiри, щоб енергiйно розчавити цей рух всiма доступними нам засобами.

    (З циркуляра Президii ц. к. Намiсництва. Львiв, 8 серпня 1914. № 18385/пр.)

Наступного дня Тома Бiлецький вирушив до Кам’янки разом iз сином. Йому хотiлося, щоб i Степан нарештi по-справжньому приеднався до роботи товариства Качковського, а не лише вряди-годи брав у нiй участь. Загальне зiбрання, що його сьогоднi, у день сорокарiччя, влаштовував адвокат Микола Шараневич, обiцяло вiдрiзнятися вiд тих, що були ранiше, але буденних, i Тома небезпiдставно розраховував на чергову винагороду вiд адвоката.

Не щороку вiдзначають ювiлеi!

Коли конi виiхали на гостинець, Тома прискорив рух. Не хотiлося даремно витрачати час на дорогу, якщо можна доiхати значно швидше.

Степан сидiв праворуч вiд батька i мовчав. Мовчав i Тома. Вiн розумiв стан сина i не намагався лiзти до нього в душу своею мораллю. Тиждень тому мiсцевi активiсти «Просвiти» напали на його людей i по-звiрячому вiдлупцювали.

Зi слiв Степана, якби не вiн, наслiдки були б значно сумнiшими. Щоправда, нiхто з тих, що були у читальнi минулоi суботи, бiльше у селi не з’являвся, та й Степан не спiшив вiдвiдати своiх друзiв, але Тома мав на це свое пояснення: нiхто не бажав знову наражатися на небезпеку. Що ж, вiн вважае: синовi пора подорослiшати i знайти себе.

Батько був переконаний, що найкраще йому буде саме у товариствi Михаiла Качковського.