Поміж двох орлів

– Менi сказали, що прибув посланець короля, – мовила пiдступаючи дружина.

– Так, прибув, – пiдтвердив чоловiк. – Присядь коло мене.

Регiна сiла у крiсло навпроти.

– Якiсь поганi новини? – запитала вона.

– Якщо вважати вiйну поганими новинами, то так. Сигiзмунд остаточно визначився щодо походу на Московiю i наказуе менi прибути до нього у Люблiн у день Святого Духа.

Для Регiни вiйськовi походи чоловiка не були чимось неймовiрним, але йому вже перевалило за шiстдесят – не найкращий вiк для вiйни. Неначе вгадавши думки дружини, гетьман мовив:

– Мою попередню вiдмову, яку я вiдправив iз Тарнавським, посилаючись на мiй вiк, король вважав недостатньо вагомою причиною не йти на вiйну.

Тому цього разу я навiть не писатиму вiдповiдь. Поiду сам.

– Коли? – запитала дружина.

– Сьогоднi.

– Ян поiде з тобою?

– Не сьогоднi. Судячи з того, як довго король сидiв у Краковi, не наважуючись переiхати навiть у Люблiн, ця справа затягнеться на все лiто. Ян ще встигне приеднатися до мене. Але перед тим, як поiхати, я хочу поговорити з тобою.

– Я слухаю.

– Нехай все iде, як iшло донинi, – говорив гетьман. – Не знаю, наскiльки затягнеться вiйна, але парафiяльний храм будувати треба. Паоло Дукато залучив до справи Амвросiя, не заважай iм – нехай роблять, що знають.

– Та я нiчого не тямлю в архiтектурi! – вставила Регiна.

– Тим бiльше. Я пообiцяв православним посприяти будiвництву iхнього храму – нехай почекають. Повернуся з Москви – вирiшу, як бути. Та й, зрештою, ми ще зустрiнемось до походу – буде час обговорити деталi.

А зараз розпорядися, щоб приготувалися до подорожi. І знайди Тарнавського. Вiн менi потрiбен.

Дружина покинула зал, i гетьман знову залишився один серед дорогих меблiв, живописних полотен майстрiв з Італii, Францii, Голландii, серед колекцiй медалей, монет, географiчних карт – всього, що вiн сам дбайливо збирав усе свое життя.

Жолкевський ще раз вчитався у послання короля. Сигiзмунд звертався до нього не до як пiдлеглого, але як до рiвного собi, неначе i не було мiж ними напруги.

Такий тон – як рiвний рiвному – повторювався щоразу, коли його величностi була потрiбна допомога гетьмана – то силою, то вiйськовим талантом.

Жолкевському згадалася його перша зустрiч з королем. Пiсля смертi його покровителя, Стефана Баторiя, розгорiлася запекла боротьба за трон, поки пiсля пiвроку мiжкоролiв’я коронний гетьман Ян Замойський, права рука покiйного, буквально силою всадився трон сина Катерини Ягеллонки.