Поміж двох орлів

Проте це не врятувало коронного гетьмана спочатку вiд немилостi, а потiм i вiд опали.

Це сталося в груднi 1587 року пiд час коронацii Сигiзмунда Третього. Тодi вiн, Станiслав, був уперше представлений Божою ласкою королю польському, великому князевi литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, iнфлянтському, а також спадковому королю шведiв, готiв i венедiв. У тодiшнiй столицi Речi Посполитоi Краковi у замку Вавель вiн уперше побачив Сигiзмунда Вазу.

Щойно обраному королю лише недавно виповнився двадцять один рiк, i його ще юнацька зверхнiсть явно поступалася перед сорокарiчним досвiдом королiвського секретаря.

Видно, саме ця обставина заставила Сигiзмунда вiддалити вiд себе досвiдченого придворного, лише час вiд часу викликаючи його для нагальних справ. Дотримуючись давно перевiреного принципу – «Вiд служби не вiдмовляюсь, служити не нав’язуюсь!», вiн, Жолкевський, оселився тут, у селi Винники.

Дуже скоро король Сигiзмунд переконався, що без вiйськового досвiду польного гетьмана вiн не обiйдеться.

Через сiм рокiв той очолив польськi вiйська, що iх Сигiзмунд направив на придушення повстання Наливайка. Потiм був похiд проти шведiв, котрi вiдмовили Сигiзмунду у правi на свiй трон. Два роки тому вiн розбив заколотникiв Зебжидовського, що виступили проти самого короля.

Високо оцiнюючи вiйськовi здiбностi Жолкевського i використовуючи iх, король Сигiзмунд ІІІ, тим не менше, намагався тримати його подалi. Зрештою, це було обопiльне бажання: у промiжках мiж походами Жолкевський устиг побудувати мiсто.

Роздуми Жолкевського перервав прихiд Яна Тарнавського. За вiдсутностi старости Михайла Хмельницького той виконував його обов’язки.

– Панi сказала, що ви мене чекаете, – сказав вiн.

– Так, прошу сiдати.

Тарнавський сiв у запропоноване у крiсло.

– Знову прийшов лист вiд короля, – почав Жолкевський.

– Менi знову iхати до його величностi?

– На цей раз поiду я сам. Вiдчуваю, що цього разу не вiдмовитися. Але й не хочу поiхати до Сигiзмунда i просто прийняти командування над його вiйськом.

Тарнавський уважно слухав.

– Як iде набiр вiйська?

– Уже набрали п’ять сотень з усiх земель. Гадаю, такими темпами наберемо ще стiльки ж.

– У короля я спробую домогтися платнi воiнам, – продовжував гетьман. – Повiдомте рекрутам, що король платитиме iм по двадцять золотих.

– Вашмость, мiсцевi управителi невдоволенi, що ми забираемо чоловiкiв вiд роботи.

– Нехай викручуються якось.