Поміж двох орлів

А ректрутiв потрiбно навчити хоча б стрiляти з мушкетiв i призвичаiти з ними ходити. Це ваша робота, поки я не повернусь.

– Коли вас чекати?

– Не знаю, але розраховуйте до дня апостолiв Петра i Павла. Правда, знаючи непередбачуванiсть його величностi, нi в чому впевненим бути не можна.

Станiслав Жолкевський пiдвiвся.

– Що ж, пора iхати, – сказав вiн. – Я на вас покладаюся.

– Будьте певнi, вашмость, до вашого повернення все буде зроблено.

Того ж дня з Кракiвськоi брами Жовкви виiхала запряжена цугом карета.

Спереду i позаду карети iхали зо два десятки вершникiв – польний гетьман Станiслав Жолкевський покидав свое мiсто.

А вже надвечiр наступного дня вiн в’iжджав у Люблiн. Там, у королiвському замку, його зустрiв Лев Сапiга,[13 - Лев Сапiга (1557–1633) – державний i вiйськовий дiяч Великого князiвства Литовського i Речi Посполитоi, великий канцлер литовський.] великий канцлер Речi Посполитоi.

– Із щасливим прибуттям! – усмiхнувся вiн. – Його величнiсть король не сподiвався…

– Що я приiду? – усмiхнувся Жолкевський.

– Приiдете так швидко.

– Його величнiсть тут?

– Так, приiхав зранку. Його величнiсть вже декiлька разiв справлявся про вас.

– Що ж, готовий постати перед королем хоч зараз.

– Цього вiд вас не вимагаеться, вашмость! – усмiхнувся Сапiга. – Завтра пiсля вiдправи його величнiсть збирае всiх вельмож на нараду.

– Хто ще приiхав? – поцiкавився Жолкевський.

– Староста Велiжський, воевода Брацлавський (при цьому обличчя Жолкевського скривилося), конселян Перемишльський (у Жолкевського вiд подиву брови пiднялися вгору), ви, я.

– Все-таки його величнiсть остаточно вирiшив пiти на Москву?

– У принципi, так. Звичайно, його величнiсть ще раз вислухае всi думки, у тому числi i вашу.

«Це, звичайно, так, але з усiх присутнiх лише у мене своя, вiдмiнна вiд короля, думка», – подумав Станiслав Жолкевський, але не сказав нiчого.

Наступного дня, одразу пiсля вiдправи, король Сигiзмунд ІІІ Ваза зiбрав запрошених у залi, де сорок рокiв тому приймалася унiя мiж Польщею й Литвою.

Станiслав Жолкевський так i не зрозумiв, чому для наради король вибрав саме це примiщення, адже в замку було чимало менших, не гiрших кiмнат. Напевне, рiшення, що мали прийняти сьогоднi, на думку короля, своею важливiстю були спiвмiрнi з рiшеннями сорокарiчноi давнини.

Станiслав Жолкевський окинув поглядом присутнiх. Гай-гай, за iнших обставин вiн нiколи не сидiв би з деякими панами в однiй кiмнатi.