Поміж двох орлів

Чернець кинув оком на отвiр у стiнi, який колись був вiкном. Недавно пiд час небувалоi бурi вiтер розбив скло, а поставити нове у нього не було нi сил, нi коштiв. Добре, що зараз травень, тепло, а потiм можна щось придумати.

«Якщо менi ще буде потрiбне згодом тепло…» – подумав Амвросiй.

Важкi темнi свинцевi хмари, здавалося, надовго зачепилися за густi верхiвки модринових велетнiв гори Гарай. З власного досвiду брат Амвросiй знав, що це вiрна ознака погiршення погоди. Далебi, цьогорiчна весна, здавалося, вилила на землю всю воду, яку тримала на небi; земля вже не могла прийняти у себе бiльше; мiсцева рiчка розлилася, десь там нижче за течiею затопила луги, а дощ хлющив мало не щодень.

Амвросiй подумки подякував Боговi за мудрiсть першого iгумена монастиря: вiн поклав звести обитель на високому лiвому березi рiчки. Внизу, хоч i ближче до мiстечка Винники, замiсть того, щоб кожну хвилину вiддавати Боговi, довелося б боротися за земне iснування…

За дверима келii почулося кряхтiння.

Амвросiя не здивували цi звуки. Вiн знав, кому вони належать. Лише одна людина скрашувала його самотнiсть протягом останнього року.

Клацнула дерев’яна клямка, заскрипiли давно не змащенi дверi, i у келii одразу стало тiсно. Високий юнак iз кучмою кучерявого чорнявого волосся поставив на стiл поряд зi списаними аркушами вузлик. Привiтався.

– Я не чекав, що ти прийдеш сьогоднi, – озвався Амвросiй.

– Ось, мати приготувала… – замiсть вiдповiдi сказав юнак.

Вiн розв’язав вузлик, i чернець побачив двi великi рибини й буханець чорного хлiба.

– Тарасе! – захоплено вигукнув Амвросiй. – Звiдкiля таке багатство?

Юнак задоволено усмiхнувся.

– Вчора наловили з хлопцями, – пояснив. – На мочарах. Стрвиня розлилася аж до горбiв, там води лише по колiна, рибу можна ловити руками. Наловив аж вiсiм. Двi ось принiс вам.

– Оце спасибi тобi! Що ж, сiдай, пообiдаемо разом.

– Нi, я не буду, – вiдмовився Тарас.

 – Кажу ж, наловив вiсiм. Ми з мамою заледве з’iли чотири. Їжте самi. Я ще наловлю. Риби цьогорiч багато.

Вiн сiв навпроти старого ченця i мовчки дивився, як той iсть. Амвросiй обережно, лише одними кiнчиками пальцiв, розпотрошив ще теплу рибину, витяг кiсточки, i захоплено вiдправив шматок до беззубого рота, смачно при цьому прицмокуючи.

Ось уже другий рiк Тарас кожного дня приходить у келiю до Амвросiя.