Поміж двох орлів

Я сказав пановi гетьмановi. Я йому сьогоднi ще нагадаю.

– Може, не треба? Мошко – злостивий чоловiк.

– Мамо, вiн нiчого нi менi, нi вам не зробить. Нас iз вами захищае слово короля.

– Дай-то Боже, щоб так було… – зiтхнула мама.

– Так i буде! А ви чекайте мене, я неодмiнно повернусь. І ще одне… – Тарас зiбрався з думками. – Мамо, я хочу вас дещо попросити.

– Що, синку?

– Брат Амвросiй… Вiн же там один. Час вiд часу навiдуйте його. Скiльки йому ще залишилося…

– Добре, буду наглядати, дитино…

Увесь день Тарас порався у господi – роботи було чимало, i коли сонце вже хилилося за гору Гарай, хлопцевi вже треба було повертатися до табору.

Але вiн усе ж хотiв iз деким зустрiтися. Без цього вiн не мiг почуватися спокiйним. Тарас не став прощатися з матiр’ю сьогоднi, адже вона збиралася прийти завтра до Жовкви на вiдправу.

Хлопець заспiшив до управителя Мошка. Той зустрiв його у воротах власного помiстя. Був такий же похмурий i пихатий як завжди, але Тарас помiтив у його поглядi якусь невпевненiсть.

– Що привело гетьманського жовнiра до мене? – незвичним для себе тоном запитав Мошко.

– Припини, Мошку! – вiдказав Тарас. – До чого твоi слова, мене не обдуриш. Ти ж мене ненавидиш, i я це знаю.

– Чом це я маю ненавидiти жовнiра мого господаря?

– Та хоча б тому, що вже не зможеш заставити працювати на тебе, коли тобi заманеться. І саме для цього я й прийшов до тебе. Зараз я не маю часу довго говорити, але запам’ятай: його величнiсть король звiльнив i мене, i мою матiр вiд обов’язковоi роботи у мiстi.

Замiну менi шукай де хочеш, але неньку не чiпай! Якщо я повернуся i дiзнаюся, що ти заставляв ii працювати хоч якийсь день – начувайся! Вважай, що я тебе попередив.

Тарас Сопоха, круто розвернувся i заспiшив до рiчки, до мiстка через Стрвиню, щоб устигнути побачитися з Амвросiем. Вiн не почув, як управитель тихо, крiзь зуби мовив:

– Ти спочатку повернися, а потiм i поговоримо…

А Тарас невдовзi вже вiдкривав старi скрипливi дверi келii брата Амвросiя.

Той сидiв, як i завше, за дерев’яним столом. Перед ним лежала вiдкрита книга – мiнея, як зрозумiв юнак. При появi вiдвiдувача Амвросiй вiдiрвався вiд читання i повернув голову до гостя.

Тарас привiтався.

– Прийшов усе-таки! – розчулився монах.

– Не мiг не прийти, – хлопець сiв навпроти.

Амвросiй довго дивився на Тараса, неначе бачив його вперше.

– Чого це ви так дивитесь?

– Дивуюся, яким ти став.