Марго та сексот

Та Вальцi стало вкрай зле, його телiпало-телiпало, i враз якiсь величезнi й гарячi руки потягли у страшезну прiрву – хлопець втрачав свiдомiсть. Валерка перелякався в смерть i, не довго думаючи, помчав у залiзничну лiкарню за лiкарем з дивним i величавим прiзвищем Гора. А чому саме в ту лiкарню? Та тому, що iхня мамка працювала в ОРСi, а цей магазин вiд ЮЖД. Ну щоб не напружувати мозок читачам абревiатурами, то ОРС – це «отдел рабочего снабжения», ЮЖД – «южная железная дорога». Словом, лiкар, якого величали доктором Горою, приiхав вже майже пiд вечiр на бричцi, запряженiй вороною кобилою й гнiдим конем, легко, не дивлячись на свою округлiсть з усiх бокiв, сплигнув зi схiдчика i вмить опинився бiля Вальки.

Вiн уважно дослiдив хлопця на предмет дихання, сто разiв прикладаючись фонендоскопом до гарячих як ковальня грудей i худющоi спини.

– Горлишко, ай-я-яй! – какое горлишко! – вигукнув дзвiнким голосом, зазирнувши з допомогою чайноi ложки хворому до рота. – Порошочек… Сейчас же…

Вiн дiстав iз кишенi складальний ножичок, сiв до столу i почав товкти якусь пiгулку, за мить у нього в руках опинився папiрець iз порошком.

І тут до кiмнати зайшла Ксенька провiдати хворого. У однiй руцi вона тримала ляльку-мотанку, яку точно згорнула сама, намалювавши послиненим хiмiчним олiвцем великi очi й такi ж губи. І якщо синi очi обличчю ляльки не шкодили, то синi губи товарного вигляду не додавали. Гора кинув оком на малу, скочив на ноги i розшаркався перед дiвчинкою, схиливши голову в привiтаннi.

– Ах, мiлая баришня, я не рекомендую посещенiе. Мiкроби – такiе коварние созданiя. Ну, ви меня понялi?

Дiвчина стояла каменюкою i мовчала. Тодi Гора мигцем висипав порошок у столову ложку, додав туди трохи води i, допоки Валька кривився, ковтаючи через силу ту гiрку гидотну сумiш, прорiк, пiднявши догори вказiвного пальця, дивлячись на Ксеню:

– Сегодня – порошочек, завтра – порошочек, а послезавтра ми с вамi, очаровашка, будем танцевать. І Валентiн – тоже.

Лiкар крутнувся на однiй нозi довкруги себе, аж поли його легкого свiтлого пiджака розлетiлися навсiбiч, i пiшов до дверей, посилаючи Ксеньцi рукою поцiлунок.

– Моя бабуся сказала б, що шкура на ньому горить, – промовила дiвчина, щойно дверi за ним зачинилися. – Та вiн добродушний. Валь, ти як?

– Нiяк, – промимрив Валька i залiз пiд ковдру з головою. – Тобi ж сказали, що тут моi мiкроби…

Хлопцевi не хотiлося, щоб хтось бачив його таким безпорадним.