Бо війна – війною…

– А те, що на вакацiях ми втрьох вiзьмемо читальню у своi руки, принесемо книжок, влаштуемо лiтературнi вечори, читатимемо лекцii з iсторii нашого народу, бо iнакше ганьба буде нам – трьом першим iнтелiгентам iз Пилипiвки!

– Мене вiзьмеш на допомогу? – кокетливо кинула Катруся.

– Вiзьму, – злагiднiв Михайло. Його холодний погляд потеплiв, i це слово терпко вiдлунило в менi: «Вiзьму».

– Дякую, Михайле. Я цього року здам матуру й поiду до Львова вчитися в учительськiй жiночiй семiнарii.

Хочу наздогнати вас.

– Ну, досить, – Гриць вивiльнив вiд сестри свою руку. – Помирiмося. Буду читати в читальнi лекцii з iсторii релiгii, цю науку я краще за вас знаю… А той дiд, дивлюсь, справжнiй демократ: не винiс iз тюрми нi крихти пихи за своi муки, он як еднаеться з народом. Я, примiром, знаю одного львiвського соцiалiста, який вiдсидiв усього три мiсяцi на Баторого, а як надувся! Навiть не вiтаеться з тими, хто в тюрмi не сидiв. Мученик та й годi!

– Хiба я не говорив, – вiдказав примирливо Михайло, – нас з’iдае хвороба полiтиканства й романтики.

А все через вiдсутнiсть державного розуму. Нацiя повинна займати всi позицii – i жертовнi, i практичнi, тiльки тодi вона буде готова до змагань. Покиньмо нарештi облудну вiру в те, що нашi муки будуть колись винагородженi, i тому нам потрiбнi мученики. Треба, щоб iх було якнайменше. Та коли вже е… Вiн дурний, той твiй соцiалiст. Справжнiй борець повинен знати, що перебування у тюрмi – це передусiм праця. Чей не хворiе людина особливими амбiцiями, коли вiдкривае ремiсничу майстерню, то чому мае вимагати поклонiв за працю в майстернi полiтичнiй?

– Михайле, що з тебе буде! – захоплено мовила Катерина.

– Ми, вихованi в неволi, – не зважав Михайло, – державно зовсiм неграмотнi: протиставляемо боротьбу – працi, славу – користi, романтику – рацiоналiзмовi…

– Зупинись, Михайле, – втрутився я. – Цi сентенцii знадобляться тобi на вакацiях у читальнi.

Ми ж iз ними згоднi. Правда, Грицю?.. Нагадую, що нас чекае панi Шубертiвна: знае, що ми приiхали. Ходiм, iй прикро буде, якщо не прийдемо на свячене яйце.

– Твоя правда, Іване, ходiм. І ти з нами, Катрусю?

– Чому питаеш? Я теж ii учениця.

Учителька Шубертiвна займала одну кiмнату в невеличкому будинку школи, вибудуваноi на кошти громади. На другiй половинi вчилися дiти – там ми всi четверо здобули початкову освiту.

Вона чекала нас.