На нашем сайте вы можете читать онлайн «Бо війна – війною…». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
Краткое содержание книги Бо війна – війною…, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Бо війна – війною…. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
Бо війна – війною… читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Бо війна – війною… без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вiн iде. Жiнка постраждае».
У пана Збiгнева тiльки й було шляхетського, що вуса, закрученi догори спiральками: працював вiн трамвайним кондуктором, проте плебейська посада, яка давала йому можливiсть вивищуватися над людьми – примушувати купувати квитки, штрафувати й виловлювати «зайцiв», – зробила його самовпевненим i категоричним. Малжона Сташка нiколи чоловiковi не перечила, щоб не наразитися на образи, якi завжди чатували в господаря на кiнцi язика крутою лайкою. Два дорослi сини, якi заробляли на хлiб у ковбасному цеху замарстинiвськоi м’ясарнi, жили своiм окремим побитом i дома лише ночували, справно вiддаючи старому визначену ним квоту на прожиток, – у домi на краю передмiстя чутно було вечорами тiльки приглушений голос старого Лукасевича, торохтiння посуду й голосне плямкання за iдою, а ще пискливий дзявкiт покойового песика Нарциса, який сидiв бiля нiг старшого сина i вилизував йому спiтнiлi пальцi.
– Жiнка завжди постраждае, не треба бути великим пророком, щоб таке вгадати, – не змовчала цього разу панi Сташка, i пан Збiгнев вельми здивувався, почувши вiд малжони таку просту й правдиву сентенцiю.
– Як ти аж настiльки помудрiла, що вмiеш розгадувати пророцтва, – мовив не так уже впевнено пан Збiгнев, – то поясни, що означае «студiнь скаженiе».
– Це вже й дурний здогадався б, – пiдвiв голову з-над тарiлки молодший Казик – анемiчний, iз синiми пiдковами пiд очима хлопчина.
– Лябзда ти! – зневажливо кинув батько. – Не зима, а погибель; то треба думати, що у пророчому словi заховано… Отже – «студiнь скаженiе», а «вiн iде»… Хто йде?
– Та хто? Москаль. Кому ще сюди йти? – озвався старший Едвард, червонопикий вiд сироi бичачоi кровi, яку пив у парному цеху замiсть води i тому схожий був на ката – так принаймнi, за його зовнiшнiм виглядом, визначив Михайло.
– О! – вигукнув утiшно старий. – Ти, Едзю, з них усiх наймудрiший: дикий москаль пiде на нашу добру Австрiю i пролле кров.
Михайло слухав розмову зi своеi кiмнати крiзь прочиненi до кухнi дверi й не втручався, та вже на цьому словi Лукасевича не стерпiв:
– А смажить чи сирими iсть? – спитав, заглянувши до кухнi.
Старий не чекав будь-яких заперечень вiд своiх рiдних, а тим паче вiд квартиранта, вiн звiвся зi стiльчика i накокоiжився:
– Ви, русини, тiльки й ждете москаля, щоб нас звiдси випудити!..









