Бо війна – війною…

В останню недiлю червня в Украiнському городi, що виходить на Стрийський гостинець, бiля спорудженого з дощок амфiтеатру з трибуною збирався народ. Приходили матрони в широких спiдницях, замiтаючи ними стежки, дiвчата у вишиваних блузочках з пишними буфами, панове в темних костюмах, з картатими краватками пiд снiжно-бiлими комiрцями, у солом’яних капелюхах, й гiмназисти в унiформах. Кожен заздалегiдь займав свое мiсце, залежно вiд цiни квитка, щоб пiсля походу стрiльцiв, соколiв, пластунiв, хорiв, оркестрiв, кавалеристiв, якi вийдуть звiдси i, обiйшовши мiсто, сюди повернуться, подивитися на фiзкультурнi змагання: стрiльбу з лукiв i крiсiв, перегони, метання ратищем i кулею та руханковi вправи пластунiв.

Здвиг, задуманий украiнською громадою як завершення шевченкiвських святкувань, почався у суботу виставою «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка в залi кiнотеатру «Gwiazda»[8 - «Зiрка» (пол.).] на Францiшканськiй i вiтальним вечором, а в недiлю пiсля олiмпiади мае закiнчитися в Спортовiй палатi великим комерсом[9 - Бенкет.

], на якому за п’ять корон можна буде замовити столик, причому за вечерю i напоi треба платити окремо.

Михайло стояв у вишикуванiй на Стрийському шосе колонi стрiльцiв з однозарядним i важким «верндлем» на плечi – п’ятизаряднi «манлiхери» дiсталися старшинам, – крiс давив у плече, i Михайло мiркував собi, що такою зброею багато не навоюеш: «верндель» нагадував козацький самопал, та й усе на нинiшньому святi намагалося дотримуватися козацькоi атрибутики, починаючи з випозиченого в театрi «Руськоi бесiди» гетьманського одягу на кремезнiй статурi голови Украiнського сiчового союзу доктора Кирила Трильовського i кiнчаючи барвистими шароварами старшин, що стояли попереду рядових стрiльцiв за широкою спиною Кирила, а серед них хорунжий Гриць Шепетюк.

Через ту гетьманську вберю i почалося непорозумiння мiж провiдцями свята.

Голова «Сокола» професор Іван Боберський, який повинен був iти поруч з Трильовським, гетьманського чи хоча б полковницького одягу не мав i, ображений, що Кирило, не попередивши його, так ефектно вирядився, навiдрiз вiдмовився iти з ним поруч, бо виглядатиме хiба що гетьманським джурою, тож вiдвiв своiх соколiв у кiнець колони на значну вiддаль вiд Трильовського.