Бо війна – війною…

Пеньков, не розумiючи, поглядав на нашi суворi обличчя, намагаючись збагнути причину невдоволення, i поступово нiтився сам, пiснiв, з усмiшки на губах залишилася жалюгiдна гримаса; вiн опустив курiпку на землю неподалiк вогнища i глянув на мене, пробуючи ще раз витиснути усмiшку, та це йому не вдалося; вiн вимовив:

– Спатрайте на обiд…

Юра Нiструл, виминаючи запобiгливий погляд Пенькова, сказав крiзь зуби:

– Ти не мiг з цим почекати хоча б тиждень?

– Та що ви, братцi! – Пеньков зняв рушницю й припер ii до бунгала.

 – Чому ви дивитесь на мене, мов на злочинця? Нiколи не бачили вбитоi курiпки? А я й не шукав ii… Вона сама вилетiла менi назустрiч, упала, а потiм почала вiддалятися, припадаючи до землi. Я подумав: пiдбита – й вистрелив… Та iх тут мiльйон!

Федiр мовчки сопiв, дивлячись пiд ноги, його воляча шия багровiла, я подумав, що саме так вiн готувався колись до розмови з «блатними», чекав, що й зараз його товстi губи виплюнуть вульгарну лайку, та вiн, видно, стримав себе, пiдвiв голову й сказав до Пенькова:

– Мiльйони? То правда… Мiльйони окремих курiпок, а в кожноi – дiти.

А чи ти знаеш, що людей теж рахують на мiльйони, а вбивають по одному? Ну, добре, забезпечив ти нас продуктами, Степане, тож треба було ще й попередити: не берiть мене, хлопцi, з собою, бо я дешевина. Дешовка! Вiднеси… стерво…

Горбов засмiявся: вiн не зрозумiв, кого стосуеться слово «стерво» – Пенькова чи вбитоi курiпки, – i своiм смiхом трохи розрядив напружену атмосферу; потiм спитав Пенькова, начеб нiчого особливого й не трапилося:

– Ви весь час працювали домоуправом?

– Яке ваше дiло? – пирхнув Пеньков i подався до озера.

І тодi менi мало не вихопилося з уст: «Кумом», опером працював, я його знаю. І стрiляти йому не першина!» Та щось ворухнулося в моiй душi жалiсливе: я ж нi вiд кого не чув, щоб вiн стрiляв у людей, навiть тодi, пiд час розправи… Пеньков виконував свою службу, хтось мусив там служити, не можна iх усiх осуджувати, серед них були й люди… А скажу зараз – i нинiшнiй його вчинок накладеться на колишню професiю, я затаврую людину назавжди словом «убивця» – чи маю право це вчинити? А що пiдстрелив птаха не в сезон – з кожним може таке трапитися: мисливський iнстинкт…

Я змовчав.