Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

] – росiйське вiйсько наближалося до ворiт угорського королiвства, якi стрiлецький легiон у складi бригади генерала Гофмана повинен загатити своiм трупом i не пропустити крiзь них ворога.

Бо вiйна – вiйною, вiсьта-вйо!

В тiм е Божа сила, гатьта-вйо!

Як не заб'е тебе гостра куля,

То копитом, замiсть кулi, вб'е кобила.

Попереду Цяпка, вiсьта-вйо!

Пiд ним Шпак дрiмае, гатьта-вйо!

Чи далеко славна наша кадра,

Чи далеко наша кадра, всiх питае.

А позаду Стронський, вiсьта-вйо!

В мапу заглядае, гатьта-вйо!

Чи далеко славний город Киiв,

Чи далеко город Киiв, всiх питае.

Та раптом пiсня стихла, обiрвалася. У селi, через яке перемаршировувала сотня, при самiй дорозi висiв на вербi сивий газда, а неподалiк ридма плакала жiнка, примовляючи:

– За що йому життя вкоротили? Таж вiн нiколи й не бачив живого москаля!

По селу гасали мадярськi польовi жандарми в таких самих, як нашi, синiх мундирах, люди нас сахалися, думаючи, що й ми жандарми, упиралися, не виходили на дорогу; синьомундирники з жовтими нашивками показували на повiшеного й викрикували:

– Муска, муска, басама кутя![20 - Москаль, москаль проклятий! (угор.

Зiгнанi селяни почали розбiгатися, почулися пострiли. Сотник Цяпка кинувся до жандарма, що стояв на мостику, через який переганяли селян, щось там викрикнув до нього по-угорськи, жандарм вихопив з кобури револьвера. Тодi з нашоi колони вибiг вояк, я впiзнав хорунжого Степана Барана, вiн прискочив до жандарма, скрутив йому назад руки, револьвер упав на землю.

– Що ти робиш, басурмане! – закричав хорунжий. – Ми йдемо за тебе воювати, а ти наших людей вiшаеш?

– Муска, муска! – забелькотiв переляканий жандарм, а iншi стояли обiч, побоявшись вступати в конфлiкт з озброеною сотнею стрiльцiв.

Сотник Цяпка копнув ногою револьвер, який лежав на землi, штовхнув у спину жандарма i, повернувшись до колони, скомандував:

– Струнко! Направо! Кроком руш!

Далi аж до самого Головецького ми йшли без пiснi, пригнобленi, скривдженi, приреченi.

ЗО жовтня.

Село Головецьке, не бiльше п'ятдесяти дворiв, майже все спалене. Земля поорана гарматними вирвами, покраяна окопами. На горбах ще куряться згарища – видно, артилерiйський обстрiл тривав тут недавно. Бiля пiднiжжя гори Макiвки, захищена ii схилом, стоiть дивом уцiлiла церква. В нiй заквартирували стрiльцi нашоi сотнi, якою, за згодою сотника Стронського, став командувати Іван Цяпка. Старшини розмiстилися поряд, у трупарнi.