Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Цвинтар бiля церкви рябiе свiжими могилами з березовими хрестами.

Іншi сотнi розiйшлися у сусiднi, ще не спаленi села: Рикiв, Плав'е, Тухольку. Команда легiону на чолi з польовим командантом Грицем Коссаком заквартирувала аж у Грабiвцi.

Вiдпочивали всього один день. Вранцi прискакав до нас на конi Гриць Коссак i передав сотниковi Цяпцi наказ генерала Гофмана роздiлити стрiльцiв на двадцятки i пiд командою старшин та пiдстаршин по черзi виходити на стежi в тил ворога – на розвiдку.

Я вернувся вчора iз своею двадцяткою, не дiйшовши до лiнii фронту.

Це ж безглуздя – йти на явну смерть або в полон. З деяких стеж повернулося буквально по два-три стрiльцi. Складаеться враження, що нас методично винищують, десяткують – аби позбутися.

Хорунжий Баран iз своiм вiддiлком пропав. Я знав, що вiн не вернеться. Напередоднi уночi Степан розбудив мене, прилiг поруч i прошепотiв:

– Ти чуеш, Михаиле, яка пустка довкола? Це не фронтова передишка, це стугонить у наших грудях пустка.

Навiть коли рвуться над головою шрапнелi, я ту глуху порожнечу вiдчуваю у собi. Я став машиною, яка виконуе те, що iй наказують. Чому ми воюемо на боцi гонведiв, якi вiшають наших братiв i гвалтують сестер? Ми ж не за Украiну воюемо, а за угорське королiвство… А завтра я пiду вбивати украiнцiв, якi – там.

– Ти хочеш щось менi сказати? – запитав я.

– Я тобi все сказав.

Хорунжий Баран iз своiм вiддiлком перейшов на бiк росiян. Чи добре вiн вчинив? Не думаю. Цар вiд цiсаря не лiпший.

5 листопада.

Наказ про стежi скасовано. Обидва стрiлецькi куренi зайняли позицii на лiнii гiрського хребта Клива – Макiвка.

Мiж цими двома вершинами Бескиду тече потiчок, у долину якого намагаються прорватись iз Тухлi москалi. Ми займаемо захiднi схили гiр, росiяни – схiднi. Нам добре iх видно, розпiзнаемо навiть риси облич росiйських солдатiв. Здебiльшого це старшi за нас люди, деякi бородатi. Ми стрiляемо в них, а вони в нас. Вiйна починае здаватися менi злочинною грою.

Легiон усусусiв окопався уздовж положистого, зарослого низьким лiсом хребта Макiвки. Лiворуч окопалася частина 129-i бригади генерала Вiтошинського, праворуч частина 130-i – генерала Дрди. Нас тримають пiд опiкою: пiсля дезертирства двадцятки хорунжого Барана нам не довiряють.

А нашi рiднi опiкуни, провiдцi Головноi украiнськоi ради – доктор Кость Левицький, професор Іван Боберський i доктор Кирило Трильовський – у Вiднi.