Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Я не витримую, повертаюся до нього й питаю:

– А ви вже зiбралися?

Вiн нервово скинув бровами, та вiдповiсти не встиг: з-над озера прийшов Федiр iз снастями, пошпурив iх на землю i загорланив:

– Амба! Досить! Розпочинаемо банкет!

– Цього не буде, – категорично вiдказав я. – Поки не прилетить вертолiт, я не дозволю усе спожитковувати!

– Євгене Івановичу, панiкере наш дорогий! – пiдiйшли до мене з благально простягнутими руками Вiктор i Юра. – Та невже ви сумнiваетеся?

– Експропрiюйте, хлопцi, цього ненависного експропрiатора! – вигукнув Федiр, i Вiктор з Юрою увiрвалися у бунгало.

Вони виносили продукти i пляшки, незважаючи на моi благання. Тодi я теж кинувся у бунгало i таки зумiв ще заховати пiд рюкзаки, у самий кут, двi банки консервiв i пляшку горiлки.

А тодi почалося свято, i я скорився. Ми iли й пили, спiвали й смiялися; хлопцi кинули у ватру всi так тяжко припасенi мною дрова, i полум'я бухнуло у випогоджене холодне небо.

Потiм ми побралися за плечi й з диким криком пiшли в танець навколо ватри.

Жена гулящая, б… настоящая,

А мой сынишечка карманный вор!

– надривався Федiр, i всi ми спiвали огидну блатну пiсеньку про пропащу сiм'ю суспiльних покидькiв.

Та раптом я вихопився з кола, бо побачив на вечiрньому небi дивне диво; показуючи рукою вгору, я заволав, перекрикуючи рейвах:

– Зупинiться, негiдники! Дивiться, що там дiеться!

У зенiт вибухнув жмут променiв, iх перетяла через усе небо свiтляна бинда, по якiй перебiгали з краю в край фiолетовий, оранжевий, синiй кольори; бинда, вигинаючись, мов лук, спиналася до зенiту i, не витримуючи напруги, ламалася.

Тодi на мiсцi зламу утворювалася промениста корона, у центрi якоi шалено витанцьовували найрiзноманiтнiшi кольори – усе вирувало, крутилося; з корони, мов iз кратера, вилiтали вогненнi смуги. На мить стало темно, а потiм серед зiрок почали розпускатися до горизонту весiльнi стрiчки, вони розкручувалися i згорталися, збиралися у тiснi складки, щоб знову бризнути рiзнобарвним фейерверком.

І враз зникло диво. Ми стояли зачудованi бiля пригаслоi ватри, а тодi помiтили, як на пiвнiчному схилi неба почали з'являтися одна за одною подiбнi до сочевицi хмари.

– Завтра впаде снiг, – промовив Федiр. – Ходiм спати, а вранцi спакуемо все по-похiдному.

Ми з Юрою зайшли в намет.