Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

А втiм, не потрiбна: на полi бою умирають без сповiдi i без розгрiшення, Грицю… «Коли вас вкладали у темну могилу, вiд кровi земля почорнiла, пiд хмарами круки стадами лiтали i бурею битва гримiла…» Страшна то пiсня, складена кимось тут, у Вiднi. Але там ii нiхто не спiвае i нiхто нiкого не вкладае у могилу – вовки iдять стрiлецький труп». – «Видужуй, Михаиле, i поiдемо звiдси, як тiльки нашi визволять Львiв. Трильовський радить менi закiнчувати теологiю, я ж – невисвячений курат». – «А там, дивись, i вiйна закiнчиться, стрiльцi вiдвоюють Украiну, i ти станеш епископом у Станiславi… Менi один поранений стрiлець таке говорив: спитали буцiмто Трильовського, чому син не на фронтi, а вiн вiдповiв: “Мiй син повинен жити для Украiни”.

А менi не конче…» – «Не слухай побрехеньок, украiнцям ще нiхто не догодив». – «Та певно: голова Бойовоi управи мислить державно. Хтось же мусить пiсля вiйни розбирати мiнiстерськi портфелi». – «Це крайнощi, Михаиле. Не можуть усi воювати на фронтi. І не повиннi…» Михайло водно допитувався, чи знае Гриць, куди подiлася Катруся. Шепетюк опускав очi, вiдпекувався: «Звiдки менi знати?..» – «Нi, ти щось приховуеш вiд мене. А краще було б для мого здоров'я, якби розказав». – «Видужуй, видужуй, Михаиле, усе згодом виясниться».

У квiтнi стрiльцi встелили трупом схил Макiвки i вiдтiснили росiян за Тухлю. За тиждень розпочався загальний вiдступ росiйських вiйськ, i Трильовський на засiданнях Бойовоi управи проголошував славу переможному стрiлецькому легiоновi.

До Вiдня прибували, партiя за партiею, пораненi усусуси. Михайла, який мiг уже ходити, перевели у виздоровний кiш. Вiн щодня заходив до шпиталю архiкнязя Карла, шукав серед поранених Андрiя або Цяпку, чи кого-небудь iз знайомих стрiльцiв, та не знаходив нiкого. Вертався додому пригнiчений: а може, iх уже й немае. «А як впаду в лютiм бою, не журись…» Треба жити, щоб принести Ірцi Стромецькiй Андрiiв заповiт… А я – чи маю кому вiддати заповiт свiй? Про що не хоче менi сказати Гриць? Що вiн знае про Катрусю?»

На Великдень до примiщення Бойовоi управи, що мiстилася у тiй же гiмназii, де й стрiлецькi касарнi, було запрошено на свячене яйце видужалих старшин, серед них i Михайла Шинкарука, якому за пролиту кров на Макiвцi сам голова Кирило Трильовський почепив на вилозi комiра зiрку хорунжого iз плетеноi срiбноi нитки.

Вiдгомонiли у столицi христовоскреснi дзвони, до спортовоi гiмназiйноi зали почали сходитися стрiлецькi старшини.